< Псалми 102 >
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
A nyomorultnak imádsága, a mikor eleped és kiönti panaszát az Úr elé. Uram, hallgasd meg az én imádságomat, és kiáltásom jusson te hozzád!
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Ne rejtsd el a te orczádat tőlem; mikor szorongatnak engem, hajtsd hozzám a te füledet; mikor kiáltok, hamar hallgass meg engem!
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Mert elenyésznek az én napjaim, mint a füst, és csontjaim, mint valami tűzhely, üszkösök.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Letaroltatott és megszáradt, mint a fű az én szívem; még kenyerem megevéséről is elfelejtkezem.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
Nyögésemnek szavától csontom a húsomhoz ragadt.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Hasonló vagyok a pusztai pelikánhoz; olyanná lettem, mint a bagoly a romokon.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Virrasztok és olyan vagyok, mint a magános madár a háztetőn.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Minden napon gyaláznak engem ellenségeim, csúfolóim esküsznek én reám.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Bizony a port eszem kenyér gyanánt, és italomat könyekkel vegyítem,
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
A te felindulásod és búsulásod miatt; mert felemeltél engem és földhöz vertél engem.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
Napjaim olyanok, mint a megnyúlt árnyék; magam pedig, mint a fű, megszáradtam.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
De te Uram örökké megmaradsz, és a te emlékezeted nemzetségről nemzetségre áll.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Te kelj fel, könyörülj a Sionon! Mert ideje, hogy könyörülj rajta, mert eljött a megszabott idő.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Mert kedvelik a te szolgáid annak köveit, és a porát is kímélik.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
És félik a népek az Úrnak nevét, és e földnek minden királya a te dicsőségedet;
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Mivelhogy az Úr megépítette a Siont, megláttatta magát az ő dicsőségében.
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Oda fordult a gyámoltalanok imádsága felé, és azoknak imádságát meg nem útálta.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Irattassék meg ez a következő nemzedéknek, és a teremtendő nép dicsérni fogja az Urat.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Mert alátekintett az ő szentségének magaslatáról; a mennyekből a földre nézett le az Úr.
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
Hogy meghallja a fogolynak nyögését, és hogy feloldozza a halálnak fiait.
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
Hogy hirdessék a Sionon az Úrnak nevét, és az ő dicséretét Jeruzsálemben.
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
Mikor egybegyűlnek a népek mindnyájan, és az országok, hogy szolgáljanak az Úrnak.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Megsanyargatta az én erőmet ez útban, megrövidítette napjaimat.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Ezt mondám: Én Istenem! Ne vígy el engem az én napjaimnak felén; a te esztendeid nemzedékek nemzedékéig tartanak.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Régente fundáltad a földet, s az egek is a te kezednek munkája.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Azok elvesznek, de te megmaradsz; mindazok elavulnak, mint a ruha; mint az öltözetet, elváltoztatod azokat, és elváltoznak.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
De te ugyanaz vagy, és a te esztendeid el nem fogynak.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
A te szolgáidnak fiai megmaradnak, és az ő magvok erősen megáll előtted.