Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Das Gebet eines Elenden, wenn er verzagt ist / und seine Klage vor Jahwe ergießt.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Jahwe, höre doch mein Gebet, / Laß meinen Notschrei zu dir dringen!
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Verbirg dein Antlitz nicht vor mir, / Wenn ich in Bedrängnis bin! / O neige dein Ohr zu mir, / Wenn ich zu dir rufe. / Erhöre mich eilend!
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Denn meine Tage sind wie ein Rauch vergangen, / Mein Gebein ist durchglüht wie ein Herd.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
Mein Herz ist wie Gras, vom Glutwind getroffen: es ist verdorrt; / Denn ich habe sogar vergessen, mein Brot zu genießen.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Vor lautem Jammern / Klebt mein Gebein mir am Fleisch.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Ich gleiche dem Pelikan in der Wüste, / Ich bin wie ein Käuzlein in Trümmerstätten.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Nachts bin ich schlaflos wie ein Vogel, / Der einsam sitzt auf dem Dach.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Allzeit schmähen mich meine Feinde; / Die wider mich rasen, schwören bei mir.
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
Denn Asche hab ich als Brot gegessen / Und mein Getränk mit Tränen gemischt.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
Dein Grimm und Zorn hat das bewirkt: / Du hast mich vom Boden gehoben, dann niedergeschleudert.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Meine Tage sind wie ein langer Schatten, / Und ich selbst verdorre wie Gras.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Du aber, Jahwe, wirst ewig thronen, / Dein Gedächtnis währt in allen Geschlechtern.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Du wirst dich erheben, dich Zions erbarmen. / Denn Zeit ist's, ihm Gnade zu schenken: die Stunde ist da.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Denn deine Knechte lieben seine Steine, / Und sein Schutt erfüllt sie mit Jammer.
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Dann werden die Heiden Jahwes Namen fürchten / Und alle Könige der Erde deine Herrlichkeit,
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Wenn Jahwe Zion hat neugebaut, / In seinem Glanze erschienen ist.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Er hat ja der Heimatlosen Gebet erhört / Und nicht verachtet ihr Flehen.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Dies soll verzeichnet werden für spätre Geschlechter. / Ein Volk, das erst noch ins Dasein tritt, / Soll Jah lobpreisen.
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
Denn er hat herabgeschaut von seiner heiligen Höhe, / Jahwe hat vom Himmel zur Erde geblickt,
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
Um der Gefangnen Seufzen zu hören, / Die dem Tode Verfallnen freizumachen,
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
Damit man in Zion von Jahwes Namen erzähle, / Von seinem Ruhm in Jerusalem,
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Wenn die Völker alle zusammenkommen / Und die Königreiche, um Jahwe zu dienen.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Auf dem Wege hat er meine Kraft gebrochen, / Er hat meine Tage verkürzt.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Nun ruf ich: "Mein Gott, raffe mich nicht weg / In der Hälfte meiner Tage!" / Deine Jahre währen ja / Bis in die fernsten Geschlechter.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Vorzeiten hast du die Erde gegründet, / Und die Himmel sind deiner Hände Werk.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
Sie werden vergehn, du aber bleibst. / Sie alle veralten wie ein Kleid. / Du wirst sie wechseln wie ein Gewand, / Und sie werden verschwinden.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
Du aber bleibst immer derselbe, / Und deine Jahre werden nicht enden. Deiner Knechte Kinder werden in Ruhe wohnen, / Und ihre Nachkommen werden vor dir bestehn.
