Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Prière d’un malheureux, lorsqu’il est abattu et qu’il répand sa plainte devant l’Éternel. Éternel, écoute ma prière, Et que mon cri parvienne jusqu’à toi!
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Ne me cache pas ta face au jour de ma détresse! Incline vers moi ton oreille quand je crie! Hâte-toi de m’exaucer!
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Car mes jours s’évanouissent en fumée, Et mes os sont enflammés comme un tison.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Mon cœur est frappé et se dessèche comme l’herbe; J’oublie même de manger mon pain.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
Mes gémissements sont tels Que mes os s’attachent à ma chair.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Je ressemble au pélican du désert, Je suis comme le chat-huant des ruines;
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Je n’ai plus de sommeil, et je suis Comme l’oiseau solitaire sur un toit.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Chaque jour mes ennemis m’outragent, Et c’est par moi que jurent mes adversaires en fureur.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Je mange la poussière au lieu de pain, Et je mêle des larmes à ma boisson,
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
A cause de ta colère et de ta fureur; Car tu m’as soulevé et jeté au loin.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
Mes jours sont comme l’ombre à son déclin, Et je me dessèche comme l’herbe.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Mais toi, Éternel! Tu règnes à perpétuité, Et ta mémoire dure de génération en génération.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Tu te lèveras, tu auras pitié de Sion; Car le temps d’avoir pitié d’elle, Le temps fixé est à son terme;
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Car tes serviteurs en aiment les pierres, Ils en chérissent la poussière.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Alors les nations craindront le nom de l’Éternel, Et tous les rois de la terre ta gloire.
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Oui, l’Éternel rebâtira Sion, Il se montrera dans sa gloire.
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Il est attentif à la prière du misérable, Il ne dédaigne pas sa prière.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Que cela soit écrit pour la génération future, Et que le peuple qui sera créé célèbre l’Éternel!
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Car il regarde du lieu élevé de sa sainteté; Du haut des cieux l’Éternel regarde sur la terre,
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
Pour écouter les gémissements des captifs, Pour délivrer ceux qui vont périr,
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
Afin qu’ils publient dans Sion le nom de l’Éternel, Et ses louanges dans Jérusalem,
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
Quand tous les peuples s’assembleront, Et tous les royaumes, pour servir l’Éternel.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Il a brisé ma force dans la route, Il a abrégé mes jours.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Je dis: Mon Dieu, ne m’enlève pas au milieu de mes jours, Toi, dont les années durent éternellement!
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Tu as anciennement fondé la terre, Et les cieux sont l’ouvrage de tes mains.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Ils périront, mais tu subsisteras; Ils s’useront tous comme un vêtement; Tu les changeras comme un habit, et ils seront changés.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
Mais toi, tu restes le même, Et tes années ne finiront point.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
Les fils de tes serviteurs habiteront leur pays, Et leur postérité s’affermira devant toi.
