Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Prière pour le pauvre, lorsqu'il aura été abandonné et qu'il épanchera ses vœux devant le Seigneur. Seigneur, exauce ma prière, et que mon cri arrive jusqu'à toi.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Ne détourne point de moi ta face; au jour de ma tribulation, penche vers moi ton oreille; le jour où je t'invoquerai, exauce-moi aussitôt.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Car mes jours se sont évanouis comme la fumée, et mes os ont été consumés comme des broussailles mortes.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
J'ai été foulé aux pieds comme de l'herbe, et mon cœur s'est desséché, parce que j'ai oublié de manger mon pain.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
A force de gémir, mes os se sont collés à ma chair.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Je suis devenu comme le pélican du désert; je suis devenu comme un hibou dans une masure.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
J'ai perdu le sommeil, et me voici comme le passereau solitaire sur un toit.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Tout le jour, mes ennemis m'ont outragé, et ceux qui me louaient ont juré contre moi:
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Parce que je mangeais la cendre comme du pain, et qu'à mon breuvage je mêlais des larmes,
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
En face de ta colère et de ta fureur; car tu m'as élevé, puis brisé.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
Mes jours ont décliné comme l'ombre, et moi je me suis flétri comme l'herbe fanée.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Mais toi, Seigneur, tu demeures éternellement, et ta mémoire passe de génération en génération.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Lève-toi, et aie pitié de Sion; car le temps est venu d'avoir pitié d'elle; le temps en est venu.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Car ses pierres mêmes ont plu à tes serviteurs, et ils pleurent sur sa poussière.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Et les Gentils. Seigneur, craindront ton nom, et les rois ta gloire.
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Car le Seigneur édifiera Sion, et y sera vu en sa gloire.
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Il a eu égard à la prière des humbles, et il n'a point méprisé leur supplication.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Qu'on écrive ces choses pour la génération future, et le peuple d'alors louera le Seigneur.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Car le Seigneur s'est penché des hauteurs de son lieu saint, et du ciel il a regardé la terre,
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
Pour ouïr les gémissements des captifs, pour délivrer les fils des hommes mis à mort,
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
Afin qu'ils proclament dans Sion le nom du Seigneur, et sa louange dans Jérusalem;
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
Lorsqu'en un même lieu peuples et rois seront rassemblés pour servir le Seigneur.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Le peuple dans la voie de sa force lui a dit: Annoncez-moi la brièveté de mes jours.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Ne me rappelle pas au milieu de mes jours, toi dont les années sont de génération en génération.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Au commencement, Seigneur, tu as créé la terre; et les cieux sont l'œuvre de tes mains.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Ils périront, et toi tu subsisteras; ils vieilliront tous comme un manteau, et tu les rouleras comme un vêtement, et ils seront changés.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
Seul tu es toujours le même, et tes années ne défailliront point.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
Les fils de tes serviteurs habiteront ta terre, et leur race y prospérera dans les siècles des siècles.
