Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Prière d’un malheureux qui se sent défaillir et répand sa plainte devant l’Eternel. Eternel, écoute de grâce ma prière; que ma supplication vienne jusqu’à toi.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Ne me dérobe pas ta face au jour de ma détresse, incline vers moi ton oreille; lorsque je t’invoque, exauce-moi sans retard.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Car mes jours se consument dans la fumée, et mes os sont brûlants comme un brasier.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Mon cœur est flétri, desséché comme l’herbe, car j’ai oublié de manger mon pain.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
A force de pousser des gémissements, mes os sont collés à ma chair.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Je ressemble au pélican du désert, je suis devenu pareil au hibou des ruines.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Je souffre d’insomnie, et suis comme un passereau solitaire sur le toit.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Tous les jours mes ennemis m’insultent; ceux qui sont en rage contre moi font de mon nom une malédiction.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Car j’ai mangé des cendres comme du pain; à mon breuvage j’ai mêlé mes larmes,
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
à cause de ta colère et de ton irritation, puisque tu m’as soulevé et lancé au loin.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
Mes jours sont comme une ombre qui s’allonge, et moi, comme l’herbe, je me dessèche.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Mais toi, Eternel, tu trônes à jamais, et ton nom dure de génération en génération.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Tu te lèveras, tu prendras Sion en pitié, car il est temps de lui faire grâce: l’heure est venue!
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Car tes serviteurs affectionnent ses pierres, et ils chérissent jusqu’à sa poussière.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Alors les peuples révéreront le nom de l’Eternel, tous les rois de la terre ta gloire.
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Car l’Eternel rebâtit Sion, il s’y manifeste dans sa majesté.
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
Il se tourne vers la prière du pauvre dénudé, il ne dédaigne pas ses invocations.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Que cela soit consigné par écrit pour les générations futures, afin que le peuple à naître loue l’Eternel!
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Parce qu’il abaisse ses regards de sa hauteur sainte, parce que l’Eternel, du haut du ciel, a les yeux ouverts sur la terre,
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
pour entendre les soupirs des captifs, pour briser les liens de ceux qui sont voués à la mort.
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
De la sorte on publiera, dans Sion, le nom de l’Eternel, et ses louanges dans Jérusalem,
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
lorsque les nations à l’envi s’y rassembleront, et les empires pour adorer l’Eternel.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
Il a épuisé, dans la marche, ma vigueur, il a abrégé mes jours.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
"Mon Dieu, disais-je, ne m’enlève pas au milieu de mes jours, toi, dont les années embrassent toutes les générations.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Jadis tu as fondé la terre, et les cieux sont l’œuvre de tes mains.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Ils périront, eux, mais toi, tu subsisteras; ils s’useront tous comme un vêtement. Tu les changeras comme un habit, et ils passeront,
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
mais toi, tu restes toujours le même, et tes années ne prendront pas fin.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
Les fils de tes serviteurs demeureront, et leur postérité sera affermie devant toi."
