Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
“A prayer of the afflicted, when he is overwhelmed, and poureth out before the Lord his complaint.” O Lord, hear my prayer, and let my cry come unto thee.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Hide not thy face from me on the day when I am distressed; incline unto me thy ear; on the day when I call, answer me speedily.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
For my days vanish in smoke, and my bones are burning like a hearth.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Struck [by heat] like the herb and dried up is my heart; for I forget to eat my bread.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
Because of the voice of my groaning my bones cleave to my flesh.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
I am like the pelican of the wilderness: I am become like the owl amid ruins.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
I watch, and I am become like a [night-]bird sitting alone upon the housetop.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
All the day my enemies reproach me: they that mock me swear by me.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
For ashes do I eat like bread, and my drink I mingle with weeping;
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
Because of thy indignation and thy wrath; for thou hadst lifted me up, and hast cast me down.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
My days are like a shadow that declineth; and like the herb I wither.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
But thou, O Lord, wilt sit enthroned for ever; and thy memorial is unto all generations.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Thou wilt indeed arise; thou wilt have mercy upon Zion; for it is time to favor her, for the appointed time is coming.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
For thy servants hold dear her stones, and her very dust they cherish.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Then shall nations fear the name of the Lord, and all the kings of the earth thy glory:
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
When the Lord shalt have built up Zion, he appeareth in his glory;
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
[When] he hath regarded the prayer of the forsaken, and doth not despise their prayer.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
This shall be written down for the latest generation; and the people which shall be created shall praise the Lord.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
For he hath looked down from the height of his sanctuary; the Lord hath cast from heaven his view to the earth:
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
To hear the sighing of the prisoner; to loosen those that are doomed to death:
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
That men may proclaim in Zion the name of the Lord, and his praise in Jerusalem;
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
When people are gathered together, and kingdoms, to serve the Lord.—
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
He hath weakened on the way my strength; he hath shortened my days.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
I will say, O my God! take me not away in the midst of my days: throughout all generations are thy years.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
In olden times didst thou lay the foundations of the earth; and the heavens are the work of thy hands.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
These will indeed perish, but thou wilt ever exist: yea, all of them will wear out like a garment; as a vesture wilt thou change them, and they will be changed;
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
But thou art ever the same, and thy years will have no end.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
The children of thy servants will dwell [securely], and their seed will be firmly established before thee.
