Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
HEAR my prayer, O Lord, and let my cry come unto thee.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Hide not thy face from me in the day when I am in trouble; incline thine ear unto me: in the day when I call answer me speedily.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
For my days are consumed like smoke, and my bones are burned as an hearth.
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
My heart is smitten, and withered like grass; so that I forget to eat my bread.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
By reason of the voice of my groaning my bones cleave to my skin.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
I am like a pelican of the wilderness: I am like an owl of the desert.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
I watch, and am as a sparrow alone upon the house top.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Mine enemies reproach me all the day; and they that are mad against me are sworn against me.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
For I have eaten ashes like bread, and mingled my drink with weeping,
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
Because of thine indignation and thy wrath: for thou hast lifted me up, and cast me down.
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
My days are like a shadow that declineth; and I am withered like grass.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
But thou, O Lord, shalt endure for ever; and thy remembrance unto all generations.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Thou shalt arise, and have mercy upon Zion: for the time to favour her, yea, the set time, is come.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
For thy servants take pleasure in her stones, and favour the dust thereof.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
So the heathen shall fear the name of the Lord, and all the kings of the earth thy glory.
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
When the Lord shall build up Zion, he shall appear in his glory.
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
He will regard the prayer of the destitute, and not despise their prayer.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
This shall be written for the generation to come: and the people which shall be created shall praise the Lord.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
For he hath looked down from the height of his sanctuary; from heaven did the Lord behold the earth;
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
To hear the groaning of the prisoner; to loose those that are appointed to death;
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
To declare the name of the Lord in Zion, and his praise in Jerusalem;
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
When the people are gathered together, and the kingdoms, to serve the Lord.
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
He weakened my strength in the way; he shortened my days.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
I said, O my God, take me not away in the midst of my days: thy years are throughout all generations.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Of old hast thou laid the foundation of the earth: and the heavens are the work of thy hands.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
They shall perish, but thou shalt endure: yea, all of them shall wax old like a garment; as a vesture shalt thou change them, and they shall be changed:
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
But thou art the same, and thy years shall have no end.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
The children of thy servants shall continue, and their seed shall be established before thee.
