Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
Bøn af en elendig, naar hans Kraft svigter, og han udøser sin Klage for HERREN.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
HERRE, lyt til min Bøn, lad mit Raab komme til dig,
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
skjul dog ikke dit Aasyn for mig; den Dag jeg stedes i Nød, bøj da dit Øre til mig; naar jeg kalder, saa skynd dig og svar mig!
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Thi mine Dage svinder som Røg, mine Ledemod brænder som Ild;
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
mit Hjerte er svedet og visnet som Græs, thi jeg glemmer at spise mit Brød.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Under min Stønnen klæber mine Ben til Huden;
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
jeg ligner Ørkenens Pelikan, er blevet som Uglen paa øde Steder;
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
om Natten ligger jeg vaagen og jamrer saa ensom som Fugl paa Taget;
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
mine Fjender haaner mig hele Dagen; de, der spotter mig, sværger ved mig.
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
Thi Støv er mit daglige Brød, jeg blander min Drik med Taarer
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
over din Harme og Vrede, fordi du tog mig og slængte mig bort;
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
mine Dage hælder som Skyggen, som Græsset visner jeg hen.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Men du troner evindelig, HERRE, du ihukommes fra Slægt til Slægt;
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
du vil rejse dig og forbarme dig over Zion, naar Naadens Tid, naar Timen er inde;
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
thi dine Tjenere elsker dets Sten og ynkes over dets Grushobe.
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Og HERRENS Navn skal Folkene frygte, din Herlighed alle Jordens Konger;
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
thi HERREN opbygger Zion, han lader sig se i sin Herlighed;
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
han vender sig til de hjælpeløses Bøn, lader ej deres Bøn uænset.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
For Efterslægten skal det optegnes, et Folk, der skal fødes, skal prise HERREN;
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
thi han ser ned fra sin hellige Højsal, HERREN skuer ned fra Himmel til Jord
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
for at høre de fangnes Stønnen og give de dødsdømte Frihed,
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
at HERRENS Navn kan forkyndes i Zion, hans Pris i Jerusalem,
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
naar Folkeslag og Riger til Hobe samles for at tjene HERREN.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Han lammed min Kraft paa Vejen, forkorted mit Liv.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Jeg siger: Min Gud, tag mig ikke bort i Dagenes Hælvt! Dine Aar er fra Slægt til Slægt.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Du grundfæsted fordum Jorden, Himlene er dine Hænders Værk;
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
de falder, men du bestaar, alle slides de op som en Klædning;
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
som Klæder skifter du dem; de skiftes, men du er den samme, og dine Aar faar aldrig Ende! Dine Tjeneres Børn fæster Bo, deres Sæd skal bestaa for dit Aasyn.
