Псалми 102
1 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
En elendigs Bøn, naar han forsmægter og udøser sin Klage for Herrens Ansigt.
2 Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
Herre! hør min Bøn og lad mit Raab komme til dig.
3 Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
Skjul ikke dit Ansigt for mig paa den Dag, jeg er i Angest; bøj dit Øre til mig; paa den Dag jeg paakalder, skynd dig og bønhør mig!
4 Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
Thi mine Dage ere gaaede op i Røg, og mine Ben ere brændte som et Brandsted.
5 Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
Mit Hjerte er rammet og tørret som en Urt; thi jeg har glemt at æde mit Brød.
6 Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
Formedelst mine Klageraab hænge mine Ben ved mit Kød.
7 Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
Jeg er bleven lig en Rørdrum i Ørken; jeg er bleven som en Ugle i det øde.
8 Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
Jeg vaager og er bleven som en enlig Spurv paa Taget.
9 І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
Mine Fjender have haanet mig den ganske Dag, de, som rase imod mig, sværge ved mig.
10 через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
Thi jeg har tæret Aske som Brød og blandet min Drik med Graad
11 Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
for din Vredens og din Fortørnelses Skyld; thi du løftede mig op og kastede mig bort.
12 А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
Mine Dage are som en Skygge, der hælder, og jeg tørres som en Urt.
13 Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
Men du, Herre! bliver evindelig, og din Ihukommelse fra Slægt til Slægt.
14 бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
Du vil gøre dig rede, du vil forbarme dig over Zion; thi det er paa Tide, at du er den naadig; thi den bestemte Tid er kommen.
15 І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
Thi dine Tjenere hænge med Behag ved dens Stene, og de have Medynk med dens Støv.
16 Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
Og Hedningerne skulle frygte Herrens Navn, og alle Kongerne paa Jorden din Ære;
17 До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
thi Herren har bygget Zion og har ladet sig se i sin Herlighed.
18 Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
Han har vendt sit Ansigt til den enliges Bøn og ikke foragtet deres Bøn.
19 бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
Dette skal skrives for den kommende Slægt; og det Folk, som skabes, skal love Herren.
20 щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
Thi han saa ned fra sin Helligdoms Højsæde; Herren saa fra Himmelen til Jorden
21 щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
for at høre den bundnes Jamren, for at løse Dødsens Børn,
22 коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
for at de kunde forkynde Herrens Navn i Zion og hans Pris i Jerusalem,
23 Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
naar Folkene samles til Hobe og Rigerne til at tjene Herren.
24 Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
Han har ydmyget min Kraft paa Vejen, han har forkortet mine Dage.
25 Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
Jeg siger: Min Gud! tag mig ikke bort midt i mine Dage, dine Aar vare fra Slægt til Slægt.
26 позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
Du grundfæstede fordum Jorden, og Himlene er dine Hænders Gerning.
27 Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
De skulle forgaa; men du bestaar; og de skulle alle blive gamle som et Klædebon; du skal omskifte dem som en Klædning, og de omskiftes.
28 Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
Men du er den samme, og dine Aar faa ingen Ende. Dine Tjeneres Børn skulle fæste Bo, og deres Sæd skal stadfæstes for dit Ansigt.
