Приповісті 1
1 При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
Salomon, Davidin pojan, Israelin kuninkaan sananlaskut;
2 щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
Oppia viisautta ja kuritusta, ymmärtää tiedon puhetta,
3 щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
Vastaanottaa ymmärryksen neuvoa, vanhurskautta, oikeutta ja siveyttä;
4 щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
Että tyhmät viisaaksi tulisivat ja nuorukaiset taidon ja ymmärryksen saisivat.
5 Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
Joka viisas on, se kuulkaan, että jän viisaammaksi tulis; ja joka toimellinen on, se ottakoon neuvon,
6 щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
Että hän ymmärtäis sananlaskut ja niiden selityksen, viisasten opin ja heidän tapauksensa.
7 Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
Herran pelko on viisauden alku; tyhmät hylkäävät viisauden ja opin.
8 Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
Poikani kuule isäs kuritusta, ja älä hylkää äitis käskyä!
9 вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
Sillä se on sinun sinun pääs päällä otollinen kaunistus, ja käädyt kaulassas.
10 Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
Poikani! jos pahanjuoniset sinua sinua houkuttelevat, niin älä heihin suostu.
11 Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
Jos he sanovat: käy meidän kanssamme: me väijymme verta, ja viritämme pauloja nuhteettoman eteen ilman syytä;
Me nielemme hänen, niinkuin helvetti elävältä, ja hurskaan niinkuin hautaan pudotamme; (Sheol h7585)
13 Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
Me löydämme kaikellaista kallista tavaraa, ja täytämme huoneemme saaliista;
14 Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
Koettele meidän kanssamme: meillä kaikilla pitää yksi kukkaro oleman:
15 сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
Poikani! älä vaella heidän kanssansa: estä jalkas heidän retkiltänsä.
16 бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
Sillä heidän jalkansa juoksevat pahuuteen, ja he kiiruhtavat verta vuodattamaan.
17 Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
Sillä turhaan verkot viritetään lintuin silmäin edessä.
18 то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
Itse he myös väijyvät toinen toisensa verta, ja petoksella seisovat toinen toisensa hengen perään.
19 Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
Niin kaikki ahneet tekevät, ja ahneus on isännillensä surmaksi.
20 Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
Viisaus ulkona valittaa, ja kadulla äänensä ilmoittaa.
21 на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
Hän huutaa kansan edessä portissa, ja tuottaa sanansa edes kaupungissa, sanoen:
22 „Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
Kuinka kauvan te tyhmät tahdotte olla taitamattomat, ja pilkkakirveet rakastaa naurua? ja te hullut vihata opetusta?
23 Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
Kääntäkäät itsenne minun kuritukseni puoleen: katso, ja minä tuon teille henkeni edes, ja ilmoitan teille sanani;
24 Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
Että minä kutsuin teitä, ja te estelitte teitänne: minä kokotin käteni, ja ei yksikään ottanut siitä vaaria,
25 І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
Te hylkäsitte kaiken neuvoni, ja ette tahtoneet kuritustani;
26 Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
Niin minä myös nauran teidän vahinkoanne, ja pilkkaan teitä, kuin teidän päällenne tulee se, jota te pelkäätte,
27 Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
Kuin se tulee, jota te pelkäätte, niinkuin rajuilma, ja tuska niinkuin tuulispää; kuin teidän päällenne tulee ahdistus ja vaiva.
28 тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
Silloin he minua avuksensa huutavat, ja en minä kuule heitä: varhain he etsivät minua, ja ei löydä minua.
29 за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
Että he vihasivat opetusta, ja ei ottaneet vastaan Herran pelkoa,
30 не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
Eikä tyytyneet minun neuvooni, mutta laittivat kaiken kuritukseni;
31 І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
Niin pitää heidän syömän tiensä hedelmästä, ja neuvostansa ravituksi tuleman.
32 бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
Sillä tyhmäin himo tappaa heidät, ja hulluin onni kadottaa heidät.
33 А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
Mutta joka minua kuulee, hän asuu turvallisesti, ja ei mitään pahaa pelkää.
