< Приповісті 8 >

1 Чи ж мудрість не кличе, і не подає свого голосу розум?
Vai gudrība nesauc, un atzīšana nepaceļ savu balsi?
2 На верхі́в'ях холмі́в, при дорозі та на перехре́стях стоїть он вона!
Kalnu virsgalā tā stāv, ceļmalā uz ceļu jūtīm;
3 При брамах, при вході до міста, де вхо́диться в двері, там голосно кличе вона:
Pie vārtiem pilsētas priekšā, kur pa vārtiem ieiet, viņa skaņi sauc:
4 „До вас, мужі, я кличу, а мій голос до лю́дських синів:
„Uz jums, vīri, es saucu, un mana balss iet pie cilvēku bērniem.
5 Зрозумійте но, не́уки, мудрість, зрозумійте ви розум, безглу́зді!
Ņemiet vērā, nejēgas, gudrību, un, ģeķi, paliekat prātīgi!
6 Послухайте, я бо шляхе́тне кажу́, і відкриття́ моїх губ — то просто́та.
Klausāties, jo es runāšu augstas lietas un atdarīšu savu muti ar skaidriem vārdiem.
7 Бо правду говорять уста́ мої, а лукавство — гидо́та для губ моїх.
Jo mana mute runās patiesību, un bezdievība manām lūpām ir negantība.
8 Всі слова́ моїх уст справедливі, нема в них круті́йства й лука́вства.
Visi manas mutes vārdi stāv taisnībā, iekš tiem nav netiklības, nedz viltības.
9 Усі вони про́сті, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знахо́дить знання́.
Tie ir visnotaļ taisni tam, kas tos saprot un skaidri tiem, kas atzīšanu atraduši.
10 Візьміть ви карта́ння моє, а не срі́бло, і знання́, добірні́ше від щирого золота:
Pieņemiet manu mācību labāki nekā sudrabu, un atzīšanu vairāk nekā tīru zeltu;
11 ліпша бо мудрість за пе́рли, і не рівняються їй всі клейно́ди!
Jo gudrība ir labāka pār pērlēm, un viss, ko tu kārotu, tai netiek līdz.
12 Я, мудрість, живу разом з розумом, і знахо́джу пізна́ння розва́жне.
Es, tā gudrība, mītu pie samaņas un atrodu vērtīgu padomu.
13 Страх Господній — лихе все нена́видіти: я нена́виджу пи́ху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста́!
Tā Kunga bijāšana ir: ienīdēt ļaunu, lepnību, augstprātību un ļaunu ceļu, un es ienīstu netiklu muti.
14 В мене рада й огля́дність, я розум, і сила у мене.
Pie manis ir padoms un palīgs; es esmu atzīšana, man ir spēks.
15 Мною царю́ють царі, а законода́вці права́ справедливі встано́влюють.
Caur mani valda ķēniņi, un dod taisnus likumus valdītāji;
16 Мною пра́влять владики й вельмо́жні, всі праведні су́дді.
Caur mani valda varenie un lielkungi, visi zemes soģi.
17 Я кохаю всіх тих, хто кохає мене, хто ж шукає мене — мене зна́йде!
Es mīlēju tos, kas mani mīl, un kas mani tikuši(centīgi) meklē, tie mani atrod.
18 Зо мною багатство та слава, трива́лий маєток та правда:
Bagātība un gods ir pie manis, paliekama manta un taisnība.
19 ліпший плід мій від щирого золота й золота чистого, а прибуток мій ліпший за срі́бло добі́рне!
Mani augļi ir labāki nekā zelts un tīrs zelts, un mans ienākums nekā šķīsts sudrabs.
20 Путтю праведною я ходжу́, поміж правних стежо́к,
Es vadu uz taisnības ceļa, taisnas tiesas pēdās,
21 щоб дати багатство в спа́дщину для тих, хто кохає мене, — і я понапо́внюю їхні скарбни́ці!
Ka tiem, kas mani mīl, dodu iemantot pilnību un pildu viņu mantu.
22 Господь мене мав на поча́тку Своєї дороги, перше чи́нів Своїх, спервові́ку, —
Tas Kungs mani nolika par sava ceļa iesākumu, par savu radījumu pirmaju no mūžības.
23 відвіку була я встано́влена, від поча́тку, від праві́ку землі.
No mūžības es esmu iecelta, no iesākuma, no pasaules gala.
24 Наро́джена я, як безо́день іще не було́, коли не було ще джере́л, водою обтя́жених.
Kad dziļumi vēl nebija, tad es piedzimu, kad avoti vēl nebija, no ūdeņiem grūti.
25 Наро́джена я, поки го́ри поставлені ще не були́, давніше за па́гірки,
Pirms kalnu pamati tapa nolikti, priekš pakalniem, tad es piedzimu.
26 коли ще землі не вчинив Він, ні піль, ні початко́вого по́роху все́світу.
Viņš vēl nebija radījis zemi nedz klajumus, nedz sācis pasaules pīšļus;
27 Коли приправля́в небеса́ — я була́ там, коли кру́га вставля́в на пове́рхні безо́дні,
Kad viņš debesis sataisīja, tad es tur biju; kad viņš izplatīja debess velvi pār dziļumiem,
28 коли хмари умі́цнював Він нагорі́, як джере́ла безо́дні зміцня́в,
Kad viņš padebešus augšām nostiprināja, kad dziļumu avoti krākdami krāca,
29 коли клав Він для моря уста́ва його, щоб його берегі́в вода не перехо́дила, коли ставив осно́ви землі, —
Kad viņš jūrai lika robežas, ka ūdeņi neplūstu pār viņas malām, kad viņš nostiprināja zemes pamatus:
30 то я ма́йстром у Нього була́, і була я весе́лощами день-у-день, радіючи перед обличчям Його кожноча́сно,
Tad es biju pie viņa tā izdarītāja un biju viņa prieks dienu dienas un līksmojos viņa priekšā vienmēr:
31 радіючи на земнім кру́зі Його, а заба́ва моя — із синами людськими!
Es līksmojos viņa pasaules virsū un mans prieks ir pie cilvēku bērniem.
32 Тепер же, послухайте, діти, мене, і блаже́нні, хто буде дороги мої стерегти́!
Tad klausiet nu mani, mani bērni; jo svētīgs, kas manus ceļus sargā.
33 Навча́ння послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього!
Klausiet pamācīšanai un topiet gudri, un neatmetat viņu.
34 Блаже́нна люди́на, яка мене слухає, щоб пильнувати при две́рях моїх день-у-день, щоб одві́рки мої берегти́!
Svētīgs tas cilvēks, kas mani klausa, kas kavējās pie manām durvīm dienu no dienas, sargāt manu durvju stenderus;
35 Хто бо знахо́дить мене, той знахо́дить життя, і оде́ржує милість від Господа.
Jo kas mani atrod, tas atrod dzīvību un dabūs žēlastību no Tā Kunga.
36 А хто́ проти мене гріши́ть, ограбо́вує душу свою; всі, хто мене ненави́дить, ті смерть покохали!“
Bet kas pret mani grēko, tas dara varu savai dvēselei; kas mani ienīst, tie visi līdz mīļo nāvi.“

< Приповісті 8 >