Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Min son, behåll min ord, och göm min bud när dig.
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
Behåll min bud, så får du lefva, och min lag såsom din ögnasten.
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
Bind dem på din finger, skrif dem pådins hjertas taflo.
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Säg till vishetena: Du äst min syster, och kalla klokhetena dina fränko;
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
Att du bevarad varder för en främmande qvinno, för ens annars, som slät ord gifver.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
Ty i fenstret på mitt hus såg jag ut genom gallret;
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
Och såg ibland de fåkunniga, och vardt varse ibland barn en galen yngling.
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
Den gick på gatone utmed ett hörn, och trädde in uppå vägen åt hennes hus;
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
I skymningene, om aftonen af dagenom, då det natt vardt, och mörkt var;
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
Och si, der mötte honom en qvinna, i skökoklädnad, listig;
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
Vildsinnad och ostyrig, så att hennes fötter icke kunde blifva i sitt hus;
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
Nu är hon ute, nu på gatone, och vaktar vid all hörn.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
Hon tog honom fatt, och kysste honom utan skam, och sade till honom:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
Jag hafver i dag betalat tackoffer för mig, och mitt löfte.
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
Derföre är jag utgången till att möta dig, till att söka ditt ansigte bittida, och hafver funnit dig.
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Jag hafver skönliga tillpyntat min säng, med brokot täcken utur Egypten;
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
Jag hafver bestänkt min sängekammar med myrrham, aloes och kanel.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
Kom, låt oss bola allt intill morgonen, och låt oss älskog sköta.
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
Ty mannen är icke hemma; han är bortfaren långväga.
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
Han hafver tagit penningasäcken med sig; han skall först hemkomma till högtidsdagen.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
Hon talade för honom med mång ord, och fick honom in med sin släta mun.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Han går straxt in med henne, såsom en oxe till att slagtas ledd varder, och såsom till en fjetter, der man de dårar med näpser;
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
Tilldess hon med enom pil skjuter honom igenom lefrena, och såsom en fogel skyndar sig till snarona, och vet icke att det gäller honom om lifvet.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Så hörer mig nu, min barn, och märker uppå mins muns tal.
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Låt ditt hjerta icke vika in uppå hennes väg, och låt icke förföra dig in uppå hennes stigar.
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
Ty hon hafver många sargat och fällt, och allehanda mägtige äro dräpne af henne.
