Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Сине, чувај речи моје, и заповести моје сахрани код себе.
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
Чувај заповести моје и бићеш жив, и науку моју као зеницу очију својих.
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
Привежи их себи на прсте, напиши их на плочи срца свог.
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Реци мудрости: Сестра си ми; и пријатељицом зови разборитост,
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
Да би те чувала од жене туђе, од туђинке, која ласка речима.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
Јер с прозора дома свог кроз решетку гледах,
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
И видех међу лудима, опазих међу децом безумног младића,
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
Који иђаше улицом покрај угла њеног, и корачаше путем ка кући њеној,
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
У сумрак, увече, кад се уноћа и смрче;
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
А гле, срете га жена у оделу курвинском и лукавог срца,
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
Плаха и пуста, којој ноге не могу стајати код куће,
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
Сад на пољу, сад на улици, код сваког угла вребаше.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
И ухвати га, и пољуби га, и безобразно рече му:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
Имам жртве захвалне, данас изврших завете своје;
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
Зато ти изиђох на сусрет да те тражим, и нађох те.
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Настрла сам одар свој покривачем везеним и простиркама мисирским.
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
Окадила сам постељу своју смирном, алојом и циметом.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
Хајде да се опијамо љубављу до зоре, да се веселимо миловањем.
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
Јер ми муж није код куће, отишао је на пут далеки,
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
Узео је са собом тоболац новчани, вратиће се кући у одређени дан.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
Наврати га многим речима, глатким уснама одвуче га.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Отиде за њом одмах као што во иде на клање и као безумник у путо да буде каран,
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
Докле му стрела не пробије јетру, као што птица лети у замку не знајући да јој је о живот.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Зато дакле, децо, послушајте ме, и пазите на речи уста мојих.
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Немој да застрањује срце твоје не путеве њене, немој лутати по стазама њеним.
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
Јер је многе ранила и оборила, и много је оних које је све побила.
