Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Son min, tak vare på ordi mine, og gøym mine bodord hjå deg!
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
Tak vare på bodordi mine, so skal du liva, og på læra mi som din augnestein!
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
Bitt deim på fingrarne dine, skriv deim på hjartetavla!
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Seg til visdomen: «Du er mi syster», og kalla vitet din ven,
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
so dei kann deg vara frå annanmanns kona, frå ei framand kvinna med sleipe ord.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
For gjenom vindauga mitt, gjenom rimarne glytte eg ut.
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
Då såg eg millom dei fåkunnige, eg gådde ein uviting millom dei unge,
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
som smaug um hyrna på gata, tok vegen til hennar hus,
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
i skumings-stundi, mot kvelden, i kolmyrke svarte natti.
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
Då kom kvinna imot han i skjøkjebunad og innful i hjarta -
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
bråkande er ho og vill, heime hev ho’kje ro.
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
Snart på gata, snart på torgi, med kvart hyrna stend ho på lur -
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
Ho tok fat på han og kysste han, og med ubljug uppsyn sagde ho til han:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
«Eg hev på meg eit gilde-offer, og eg held min lovnad i dag.
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
Difor gjekk eg ut imot deg, vilde leita deg upp, og eg fann deg.
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Mi seng hev eg reidt med tæpe, med egyptiske roselakan.
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
Eg hev skvett utyver mi lega myrra, aloe og kanel.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
Kom til ein kjærleiks rus alt til morgons, lat oss hyggja oss saman i elskhug!
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
For mannen er ikkje heime, han er på ferd langt burte,
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
pengepungen tok han med seg, ved fullmånetid kjem han heim.»
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
Ho fekk lokka han med all si sterke fyreteljing, forførde han med sine sleipe lippor.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Han fylgjer henne straks, som ein ukse gjeng til slagt, som i fotjarn til tukt for dåren,
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
til dess pili kløyver hans livr, som fuglen skundar til snara og veit ikkje at det gjeld livet.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Og no, søner, høyr på meg, og lyd på det munnen min talar!
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Ei vende du hjarta til hennar vegar, vimra ikkje på hennar stigar!
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
For mange med ulivssår hev ho felt, og stort er talet på deim ho hev drepe.
