Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Mans bērns, sargi manus vārdus un glabā pie sevis manu mācību.
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
Sargi manu pamācīšanu, tad tu dzīvosi, un manu mācību kā savu acu raugu.
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
Sien to ap saviem pirkstiem, ieraksti to savas sirds galdiņā.
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Saki uz gudrību: Tu esi mana māsa! un atzīšanu sauc par savu radinieci,
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
Ka tu sevi pasargi no svešas sievas, no svešinieces ar mīkstiem vārdiem.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
Jo es skatījos pa sava nama logu, caur saviem skadriņiem,
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
Un redzēju nejēgu vidū un ieraudzīju starp zēniem neprātīgu jaunekli.
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
Tas gāja pa ielu ap nama stūri, staigāja pa viņas nama ceļu,
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
Pavakarē, krēslā, nakts vidū un tumsā.
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
Un redzi, viņu sastapa sieva, maukas apģērbā un viltu sirdī.
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
Šī bija trakule un palaidne, viņas kājas nemetās mājā;
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
Te viņa ārā, te uz ielām un glūn aiz visiem stūriem.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
Un tā viņu apkampa un skūpstīja kā bezkauņa un uz to sacīja:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
„Pateicības upuri man bija jānes; šodien es savu solījumu esmu pildījusi.
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
Tādēļ esmu izgājusi tev pretī, tavu vaigu meklēt un tevi esmu atradusi.
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Ar apsegiem esmu klājusi savu gultu, ar strīpainiem Ēģiptes palagiem.
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
Savu gultu esmu izkvēpinājusi ar mirrēm, alvejām un kanēli;
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
Nāc, lai izbaudām kārības līdz rītam, lai izpriecājamies mīlestībā;
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
Jo vīrs nav mājās, viņš aizgājis tālā ceļā,
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
Viņš naudas maku ņēmis līdz, tik uz svētkiem vēl pārnāks mājās.“
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
Viņa to pierunāja ar savu vārdu drūzmu, ar savu mīksto mēli tā viņu aizrāva.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Uz reizi tas viņai gāja pakaļ, kā vērsis iet pie kaušanas un kā nelietis, saistīts uz sodu,
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
Kamēr bulta viņa aknas pāršķeļ; tā putns skrien sprostā un nezin, ka tas pret viņa dzīvību.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Nu tad, bērni, klausiet mani, un ņemiet vērā manas mutes vārdus.
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Lai tava sirds nenomaldās uz viņas ceļiem un nenoklīsti uz viņas gaitām;
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
Jo daudz ir to nokauto, ko tā gāzusi zemē, un liels pulks, ko viņa nogalinājusi.
