Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
[Fili mi, custodi sermones meos, et præcepta mea reconde tibi. Fili,
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
serva mandata mea, et vives; et legem meam quasi pupillam oculi tui:
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
liga eam in digitis tuis, scribe illam in tabulis cordis tui.
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Dic sapientiæ: Soror mea es, et prudentiam voca amicam tuam:
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
ut custodiant te a muliere extranea, et ab aliena quæ verba sua dulcia facit.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
De fenestra enim domus meæ per cancellos prospexi,
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
et video parvulos; considero vecordem juvenem,
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
qui transit per plateam juxta angulum et prope viam domus illius graditur:
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
in obscuro, advesperascente die, in noctis tenebris et caligine.
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
Et ecce occurrit illi mulier ornatu meretricio, præparata ad capiendas animas: garrula et vaga,
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
quietis impatiens, nec valens in domo consistere pedibus suis;
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
nunc foris, nunc in plateis, nunc juxta angulos insidians.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
Apprehensumque deosculatur juvenem, et procaci vultu blanditur, dicens:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
Victimas pro salute vovi; hodie reddidi vota mea:
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
idcirco egressa sum in occursum tuum, desiderans te videre, et reperi.
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Intexui funibus lectulum meum; stravi tapetibus pictis ex Ægypto:
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
aspersi cubile meum myrrha, et aloë, et cinnamomo.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
Veni, inebriemur uberibus, et fruamur cupitis amplexibus donec illucescat dies.
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
Non est enim vir in domo sua: abiit via longissima:
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
sacculum pecuniæ secum tulit; in die plenæ lunæ reversurus est in domum suam.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
Irretivit eum multis sermonibus, et blanditiis labiorum protraxit illum.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Statim eam sequitur quasi bos ductus ad victimam, et quasi agnus lasciviens, et ignorans quod ad vincula stultus trahatur:
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
donec transfigat sagitta jecur ejus, velut si avis festinet ad laqueum, et nescit quod de periculo animæ illius agitur.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Nunc ergo, fili mi, audi me, et attende verbis oris mei.
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Ne abstrahatur in viis illius mens tua, neque decipiaris semitis ejus;
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
multos enim vulneratos dejecit, et fortissimi quique interfecti sunt ab ea.
