Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Poikani! kätke minun sanani, ja pidä tykönäs minun käskyni.
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
Ota vaari minun käskyistäni, niin sinä elää saat, ja minun laistani, niinkuin silmäs terästä.
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
Sido ne sormiis, kirjoita ne sydämes tauluun.
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Sano viiisaudelle: sinä olet sisareni, ja kutsu toimi ystäväkses,
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
Että hän sinua varjelis muukalaisesta vaimosta, ja vieraasta, jonka sanat sileät ovat.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
Sillä minä kurkistelin huoneeni akkunasta läpi häkin.
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
Ja näin tyhmän nuorukaisen taitamattomain seassa, ja äkkäsin hänen poikain joukossa;
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
Joka käveli kaduilla hänen nurkkainsa taitse, ja asteli sitä tietä, joka meni hänen huoneeseensa.
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
Hämärissä, kuin päivä ehtoolla oli, ja jo yö ja pimiä tuli:
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
Ja katso, häntä kohtasi vaimo porton vaatteilla, kavala,
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
Tuima ja hillimätöin, jonka jalat ei pysyneet huoneessansa.
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
Nyt on hän ulkona, nyt kaduilla, ja väijyy joka nurkassa.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
Hän otti hänen kiinni, ja suuta antoi hänen ja sanoi häpeemättä:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
Minä olen tehnyt kiitosuhrin, ja olen tätäpänä täyttänyt lupaukseni:
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
Sentähden olen minä tullut sinua vastaan, varhain sinua etsimään, ja olen nyt sinut löytänyt.
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Minä olen koreasti valmistanut vuoteeni Egyptin kirjavalla vaatteella,
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
Ja olen hyvänhajuiseksi tehnyt kammioni mirhamilla, aloella ja kanelilla.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
Tule, harjoittakaamme kyllin hekumaa aamuun asti, ja huvitelkaammme meitämme keskenämme rakkaudella.
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
Sillä mies ei ole kotona: hän on pitkälle matkalle mennyt.
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
Hän on ottanut rahasäkin myötänsä, ja tulee kotia äsken määrätyllä päivällä.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
Ja niin hän houkutteli monelöla sanalla, ja vaati häntä makialla puheella.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Hän meni hänen kanssansa nopiasti, niinkuin teurastettava härkä, ja niinkuin jalkapuuhun, jolla tyhmät rangoitaan.
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
Siihenasti kuin hän nuolilla ampuu hänen maksansa lävitse: ja niinkuin lintu itsensä kiiruhtaa paulaan, ja ei tiedä sitä hengellensä vaaralliseksi.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Niin kuulkaat siis minua, minun lapseni, ja ottakaat vaari minun suuni sanoista.
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Älköön sydämes poiketko hänen tiellensä: älä salli sinuas vietellä hänen retkillensä.
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
Sillä hän on monta haavoittanut ja langettanut, ja kaikkinaiset voimalliset ovat häneltä tapetut.
