< Приповісті 7 >
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Min Søn, vogt dig mine Ord, mine bud må du gemme hos dig;
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
vogt mine bud, så skal du leve, som din Øjesten vogte du, hvad jeg har lært dig;
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
bind dem om dine Fingre, skriv dem på dit Hjertes Tavle,
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
sig til Visdommen: "Du er min Søster!" og kald Forstanden Veninde,
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
at den må vogte dig for Andenmands Hustru, en fremmed Kvinde med sleske Ord.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
Thi fra mit Vindue skued jeg ud, jeg kigged igennem mit Gitter;
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
og blandt de tankeløse så jeg en Yngling, en uden Vid blev jeg var blandt de unge;
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
han gik på Gaden tæt ved et Hjørne, skred frem på Vej til hendes Hus
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
i Skumringen henimod Aften, da Nat og Mørke brød frem.
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
Og se, da møder Kvinden ham i Skøgedragt, underfundig i Hjertet;
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
løssluppen, ustyrlig er hun, hjemme fandt hendes Fødder ej Ro;
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
snart på Gader, snart på Torve, ved hvert et Hjørne lurer hun; -
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
hun griber i ham og kysser ham og siger med frække Miner;
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
"Jeg er et Takoffer skyldig og indfrier mit Løfte i Dag,
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
gik derfor ud for at møde dig, søge dig, og nu har jeg fundet dig!
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Jeg har redt mit Leje med Tæpper, med broget ægyptisk Lærred
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
jeg har stænket min Seng med Myrra, med Aloe og med Kanelbark;
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
kom, lad os svælge til Daggry i Vellyst, beruse os i Elskovs Lyst!
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
Thi Manden er ikke hjemme, - på Langfærd er han draget;
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
Pengepungen tog han med, ved Fuldmåne kommer han hjem!"
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
Hun lokked ham med mange fagre Ord, forførte ham med sleske Læber;
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
tankeløst følger han hende som en Tyr, der føres til Slagtning, som en Hjort, der løber i Nettet,
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
til en Pil gennemborer dens Lever, som en Fugl, der falder i Snaren, uden at vide, det gælder dens Liv.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Hør mig da nu, min Søn, og lyt til min Munds Ord!
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Ej bøje du Hjertet til hendes Veje, far ikke vild på hendes Stier;
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
thi mange ligger slagne, hvem hun har fældet, og stor er Hoben, som hun slog ihjel.
27 Її дім — до шео́лу доро́ги, що провадять до смертних кімна́т. (Sheol )
Hendes Hus er Dødsrigets Veje, som fører til Dødens Kamre. (Sheol )