Приповісті 7
1 Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
Synu můj, ostříhej řečí mých, a přikázaní má schovej u sebe.
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
Ostříhej přikázaní mých, a živ budeš, a naučení mého jako zřítelnice očí svých.
3 прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
Přivaž je na prsty své, napiš je na tabuli srdce svého.
4 На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
Rci moudrosti: Sestra má jsi ty, a rozumnost přítelkyní jmenuj,
5 щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
Aby tě ostříhala od ženy cizí, od postranní, jenž řečmi svými lahodí.
6 Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
Nebo z okna domu svého okénkem vyhlédaje,
7 і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
Viděl jsem mezi hloupými, spatřil jsem mezi mládeží mládence bláznivého.
8 прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
Kterýž šel po ulici vedlé úhlu jejího, a cestou k domu jejímu kráčel,
9 коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
V soumrak, u večer dne, ve tmách nočních a v mrákotě.
10 Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
A aj, žena potkala ho v ozdobě nevěstčí a chytrého srdce,
11 галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
Štěbetná a opovážlivá, v domě jejím nezůstávají nohy její,
12 раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
Jednak vně, jednak na ulici u každého úhlu úklady činící.
13 І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
I chopila jej, a políbila ho, a opovrhši stud, řekla jemu:
14 „У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
Oběti pokojné jsou u mne, dnes splnila jsem slib svůj.
15 Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
Protož vyšla jsem vstříc tobě, abych pilně hledala tváři tvé, i nalezla jsem tě.
16 Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
Koberci jsem obestřela lůže své, s řezbami a prostěradly Egyptskými,
17 посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
Vykadila jsem pokojík svůj mirrou a aloe a skořicí.
18 Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
Poď, opojujme se milostí až do jitra, obveselíme se v milosti.
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
Nebo není muže doma, odšel na cestu dalekou.
20 вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
Pytlík peněz vzal s sebou, v jistý den vrátí se do domu svého.
21 Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
I naklonila ho mnohými řečmi svými, a lahodností rtů svých přinutila jej.
22 він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
Šel za ní hned, jako vůl k zabití chodívá, a jako blázen v pouta, jimiž by trestán byl.
23 як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
Dokudž nepronikla střela jater jeho, pospíchal jako pták k osídlu, nevěda, že ono bezživotí jeho jest.
24 А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
Protož nyní, synové, slyšte mne, a pozorujte řečí úst mých.
25 Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
Neuchyluj se k cestám jejím srdce tvé, aniž se toulej po stezkách jejích.
26 бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
Nebo mnohé zranivši, porazila, a silní všickni zmordováni jsou od ní.
