Приповісті 6
1 Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —
И оғлум, әгәр достуңға борун болған болсаң, Ят кишиниң қәрзини төләшкә қол беришип вәдә бәргән болсаң,
2 ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!
Әгәр өз сөзүңдин илинған болсаң, Өз вәдәң билән бағлинип қалсаң,
3 Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,
У йеқиниңниң қолиға чүшкәнлигиң үчүн, Амал қилип өзүңни униңдин қутқуз — Дәрһал йеқиниңниң йениға берип, өзүңни кәмтәр тутуп [шу иштин] халий қилишини өтүнүп сора.
4 не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,
Җәрән шикарчиниң қолидин қутулушқа тиришқандәк, Қуш овчиниң қолидин чиқишқа тиришқандәк, Қутулмиғичә ухлап ятма, Һәтта үгдәп арамму алма.
5 рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!
6 Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:
И һорун, чөмүлиниң йениға берип [униңдин үгән], Униң тирикчилик йоллириға қарап дана бол.
7 нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;
Уларниң башлиғи, әмәлдари, һөкүмдари йоқ болсиму,
8 вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.
Лекин улар язда жилниң еһтияҗи үчүн аш топливалиду, Һосул пәслидә озуқ тәйярливалиду.
9 Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?
И һорун, қачанғичә ухлап ятисән? Қачан орнуңдин турисән?
10 Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
Сән: — Бирдәм көз жумувалай, бирдәм ухливалай, Бирдәм қолумни қоштуруп йетивалай, — дәйсән.
11 і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!
Лекин ухлап ятқанда, мискинлик қарақчидәк келип сени басиду, Йоқсуллуқ худди қураллиқ булаңчидәк һуҗумға өтиду.
12 Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,
Әрзимәс, пәйли бузуқ адәм һәммила йәрдә ялған ейтип, пәсликни сөзләйду.
13 він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,
У көз қисип, Путлири билән ишарә қилип, Бармақлири билән көрситиду;
14 в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —
Көңлидә алдамчилиқла ятиду, У дайим рәзилликниң койида болиду, Һәммила йәрдә җедәл-маҗира терийду.
15 тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!
Шуңа униңға бекитилгән балаю-қаза уни туюқсиз басиду, У бирақла давалиғусиз янҗилиду.
16 Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:
Пәрвәрдигар нәпрәтлинидиған алтә нәрсә бар, Бәрһәқ, йәттә нәрсә Униңға жиркиничликтур.
17 очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,
Улар болса, Тәкәббурлуқ билән қарайдиған көз, Ялған сөзләйдиған тил, Бигуналарниң қенини төкүзидиған қол,
18 серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,
Сүйқәст ойлайдиған көңүл, Яманлиқ қилишқа тез жүгүрәйдиған путлар,
19 сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!
Ялған сөзләйдиған сахта гувачи, Бурадәр-қериндашлири арисиға бөлгүнчилик салғучи кишидур.
20 Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!
И оғлум, атаңниң әмригә әмәл қил; Анаңниң көрсәтмисидин чиқма.
21 Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!
Уларниң сөзини қәлбиңгә теңип, Уларни бойнуңға марҗандәк қилип есивал.
22 Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!
Йолға чиққиниңда улар сени йетәкләйду, Ухлиғиниңда улар сени сақлайду, Уйқидин ойғанғиниңда улар сени хәвәрләндүриду.
23 Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,
Чүнки [Худаниң] пәрмани йоруқ чирақ, Униң муқәддәс қануни нурдур; Тәрбийәниң тәнбиһлири болса һаятлиқ йолидур.
24 щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.
Улар сени бузуқ хотундин сақлиғучи, Ят хотунниң шерин сөзлиридин жирақ қилғучидур.
25 Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —
Униң гузәллигигә көңлүңни бағлимиғин, Униң қаш-көз ойнитиши сени әсиргә алмисун.
26 Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...
Чүнки бузуқ аяллар түпәйлидин адәмләр бир парчә нанғиму зар болиду, Ят адәмниң [зинахор] аяли болса кишиниң қиммәтлик җенини өзигә ов қиливалиду.
27 Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?
Отни қойнуңға салсаң, Өз кийимиңни көйдүрмәмсән?
28 Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?
Чоғниң үстидә дәссәп маңсаң путуңни көйдүрмәмсән?
29 Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!
Башқиларниң аяли билән бир орунда ятидиған киши шундақ болиду; Ким униңға тегип кәтсә ақивитидин қутулалмайду.
30 Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є,
Ач қалғанда қосиғини тойғузуш үчүн оғрилиқ қилған кишини башқилар кәмситмәйду;
31 та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!
Шундақ туруқлуқ у тутулуп қалса, Егисигә йәттини төләшкә тоғра келиду; У өз өйидики һәммә нәрсисини тапшуриду.
32 Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —
Һалбуки, башқиларниң хотуни билән зина қилғучи униңдинму [бәттәр болуп], толиму ғәпләтликтур; Ундақ қилғучи өз-өзини һалак қилиду.
33 побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,
У зәхмәт йәйду, шәрмәндә болиду, Униң рәсваси һеч өчүрүлмәйду.
34 бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:
Чүнки күнләш оти әрни дәрғәзәпкә кәлтүриду, Интиқам алған күнидә у һеч рәһим қилмайду.
35 він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!
Төләм пули берәй десәңму у қобул қилмайду, Һәр қанчә соға-салам бәрсәңму уни бесиқтурғили болмайду.
