< Приповісті 6 >

1 Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —
Сыне, аще поручишися за твоего друга, предаси твою руку врагу.
2 ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!
Сеть бо крепка мужу свои устне, и пленяется устнами своих уст.
3 Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,
Твори, сыне, яже аз заповедую ти, и спасайся: идеши бо в руце злых за твоего друга: буди не ослабевая, поощряй же и твоего друга, егоже испоручил еси.
4 не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,
Не даждь сна твоима очима, ниже да воздремлеши твоима веждома,
5 рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!
да спасешися аки серна от тенет и яко птица от сети.
6 Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:
Иди ко мравию, о, лениве, и поревнуй видев пути его, и буди онаго мудрейший:
7 нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;
он бо, не сущу ему земледелцу, ниже нудящаго его имеяй, ниже под владыкою сый,
8 вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.
готовит в жатву пищу и многое в лето творит уготование. Или иди ко пчеле и увеждь, коль делателница есть, делание же коль честное творит: еяже трудов царие и простии во здравие употребляют, любима же есть всеми и славна: аще силою и немощна сущи, (но) премудростию почтена произведеся.
9 Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?
Доколе, о, лениве, лежиши? Когда же от сна востанеши?
10 Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
Мало убо спиши, мало же седиши, мало же дремлеши, мало же объемлеши перси рукама:
11 і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!
потом же найдет тебе аки зол путник убожество: скудость же аки благий течец. Аще же не ленив будеши, приидет яко источник жатва твоя, скудость же аки злый течец (от тебе) отбежит.
12 Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,
Муж безумен и законопреступный ходит в пути не благи:
13 він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,
той же намизает оком и знамение дает ногою, учит же помаванием перстов.
14 в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —
Развращенно же сердце кует злая: на всякое время таковый мятежы составляет граду.
15 тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!
Сего ради внезапу приходит ему погибель, разсечение и сокрушение неизцельное.
16 Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:
Яко радуется о всех, ихже ненавидит Бог, сокрушается же за нечистоту души:
17 очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,
око досадителя, язык неправедный, руце проливающя кровь праведнаго,
18 серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,
и сердце кующее мысли злы, и нозе тщащыяся зло творити потребятся.
19 сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!
Разжизает лжы свидетель неправеден и насылает суды посреде братий.
20 Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!
Сыне, храни законы отца твоего и не отрини наказания матере твоея:
21 Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!
навяжи же я на твою душу присно и обяжи их о твоей выи.
22 Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!
Егда ходиши, води ю, и с тобою да будет: егда же спиши, да хранит тя, да востающу ти глаголет с тобою.
23 Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,
Зане светилник заповедь закона и свет, и путь жизни, и обличение, и наказание,
24 щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.
еже сохранити тя от жены мужаты и от наваждения языка чуждаго.
25 Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —
Сыне, да не победит тя доброты похоть, ниже уловлен буди твоима очима, ниже да совосхитишися веждами ея.
26 Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...
Цена бо блудницы, елика единаго хлеба: жена же мужей честныя душы уловляет.
27 Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?
Ввяжет ли кто огнь в недра, риз же (своих) не сожжет ли?
28 Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?
Или ходити кто будет на углиех огненных, ног же не сожжет ли?
29 Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!
Тако вшедый к жене мужатей не без вины будет, ниже всяк прикасайся ей.
30 Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є,
Не дивно, аще кто ят будет крадый: крадет бо, да насытит душу свою алчущую:
31 та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!
аще же ят будет, воздаст седмерицею, и вся имения своя дав, избавит себе.
32 Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —
Прелюбодей же за скудость ума погибель души своей содевает,
33 побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,
болезни же и безчестие понесет: поношение же его не загладится во век:
34 бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:
исполнена бо ревности ярость мужа ея: не пощадит в день суда,
35 він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!
не изменит ни единою ценою вражды, ниже разрешится многими дарми.

< Приповісті 6 >