Приповісті 6
1 Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —
Фиуле, дакэ те-ай пус кезаш пентру апроапеле тэу, дакэ те-ай принс пентру алтул,
2 ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!
дакэ ешть легат прин фэгэдуинца гурий тале, дакэ ешть принс де кувинтеле гурий тале,
3 Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,
фэ тотушь лукрул ачеста, фиуле: дезлягэ-те, кэч ай кэзут ын мына апроапелуй тэу! Де ачея ду-те, арункэ-те ку фаца ла пэмынт ши стэруеште де ел!
4 не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,
Ну да сомн окилор тэй, нич аципире плеоапелор тале!
5 рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!
Скапэ дин мына луй кум скапэ кэприоара дин мына вынэторулуй ши ка пасэря дин мына пэсэрарулуй!…
6 Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:
Ду-те ла фурникэ, ленешуле; уйтэ-те ку бэгаре де сямэ ла кэиле ей ши ынцелепцеште-те!
7 нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;
Еа н-аре нич кэпетение, нич привегетор, нич стэпын,
8 вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.
тотушь ышь прегэтеште храна вара ши стрынӂе де-але мынкэрий ын тимпул сечеришулуй.
9 Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?
Пынэ кынд вей ста кулкат, ленешуле? Кынд те вей скула дин сомнул тэу?
10 Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
Сэ май дормь пуцин, сэ май аципешть пуцин, сэ май ынкручишезь пуцин мыниле ка сэ дормь!…
11 і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!
Ши сэрэчия вине песте тине ка ун хоц ши липса, ка ун ом ынармат.
12 Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,
Омул де нимик, омул нелеӂюит, умблэ ку неадевэрул ын гурэ,
13 він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,
клипеште дин окь, дэ дин пичор ши фаче семне ку деӂетеле.
14 в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —
Рэутатя есте ын инима луй, урзеште лукрурь реле ынтруна ши стырнеште чертурь.
15 тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!
Де ачея, нимичиря ый ва вени пе неаштептате; ва фи здробит деодатэ ши фэрэ ляк.
16 Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:
Шасе лукрурь урэште Домнул ши кяр шапте Ый сунт урыте:
17 очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,
окий труфашь, лимба минчиноасэ, мыниле каре варсэ сынӂе невиноват,
18 серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,
инима каре урзеште планурь нелеӂюите, пичоареле каре аляргэ репеде ла рэу,
19 сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!
марторул минчинос, каре спуне минчунь, ши чел че стырнеште чертурь ынтре фраць.
20 Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!
Фиуле, пэзеште сфатуриле татэлуй тэу ши ну лепэда ынвэцэтура мамей тале:
21 Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!
лягэ-ле некурмат ла инимэ, атырнэ-ле де гыт!
22 Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!
Еле те вор ынсоци ын мерсул тэу, те вор пэзи ын пат ши ыць вор ворби ла дештептаре.
23 Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,
Кэч сфатул есте о канделэ, ынвэцэтура есте о луминэ, яр ындемнул ши мустраря сунт каля веций.
24 щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.
Еле те вор фери де фемея стрикатэ, де лимба адеменитоаре а челей стрэине.
25 Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —
Н-о пофти ын инима та пентру фрумусеця ей ши ну те лэса адеменит де плеоапеле ей!
26 Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...
Кэч пентру о фемее курвэ, омул ажунӂе де ну май рэмыне декыт ку о букатэ де пыне, ши фемея мэритатэ ынтинде о курсэ унуй суфлет скумп.
27 Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?
Поате чинева сэ я фок ын сын фэрэ сэ и се априндэ хайнеле?
28 Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?
Сау поате мерӂе чинева пе кэрбунь априншь фэрэ сэ-й ардэ пичоареле?
29 Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!
Тот аша есте ши ку чел че се дуче ла неваста апроапелуй сэу: орьчине се атинӂе де еа ну ва рэмыне непедепсит.
30 Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є,
Хоцул ну есте урӂисит кынд фурэ ка сэ-шь потоляскэ фоамя, кэч ый есте фоаме.
31 та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!
Ши, дакэ есте принс, требуе сэ дя ынапой ыншептит, сэ дя кяр тот че аре ын касэ.
32 Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —
Дар чел че прякурвеште ку о фемее есте ун ом фэрэ минте; сингур ышь перде вяца чине фаче аша.
33 побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,
Ну ва авя декыт ранэ ши рушине ши окара ну и се ва штерӂе.
34 бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:
Кэч ӂелозия ынфурие пе ун бэрбат, ши н-аре милэ ын зиуа рэзбунэрий;
35 він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!
ну се уйтэ ла ничун прец де рэскумпэраре ши ну се ласэ ындуплекат нич кяр де чел май маре дар.
