Приповісті 6
1 Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —
Fili mi, si spoponderis pro amico tuo, defixisti apud extraneum manum tuam,
2 ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!
illaqueatus es verbis oris tui, et captus propriis sermonibus.
3 Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,
Fac ergo quod dico fili mi, et temetipsum libera: quia incidisti in manum proximi tui. Discurre, festina, suscita amicum tuum:
4 не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,
ne dederis somnum oculis tuis, nec dormitent palpebræ tuæ.
5 рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!
Eruere quasi damula de manu, et quasi avis de manu aucupis.
6 Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:
Vade ad formicam o piger, et considera vias eius, et disce sapientiam:
7 нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;
quæ cum non habeat ducem, nec præceptorem, nec principem,
8 вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.
parat in æstate cibum sibi, et congregat in messe quod comedat.
9 Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?
Usquequo piger dormies? quando consurges e somno tuo?
10 Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
Paululum dormies, paululum dormitabis, paululum conseres manus ut dormias:
11 і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!
et veniet tibi quasi viator, egestas, et pauperies quasi vir armatus. Si vero impiger fueris, veniet ut fons messis tua, et egestas longe fugiet a te.
12 Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,
Homo apostata, vir inutilis, graditur ore perverso,
13 він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,
annuit oculis, terit pede, digito loquitur,
14 в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —
pravo corde machinatur malum, et omni tempore iurgia seminat.
15 тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!
huic extemplo veniet perditio sua, et subito conteretur, nec habebit ultra medicinam.
16 Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:
Sex sunt, quæ odit Dominus, et septimum detestatur anima eius:
17 очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,
Oculos sublimes, linguam mendacem, manus effundentes innoxium sanguinem,
18 серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,
cor machinans cogitationes pessimas, pedes veloces ad currendum in malum,
19 сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!
proferentem mendacia testem fallacem, et eum, qui seminat inter fratres discordias.
20 Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!
Conserva fili mi præcepta patris tui, et ne dimittas legem matris tuæ.
21 Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!
Liga ea in corde tuo iugiter, et circumda gutturi tuo.
22 Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!
Cum ambulaveris, gradiantur tecum: cum dormieris, custodiant te, et evigilans loquere cum eis.
23 Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,
quia mandatum lucerna est, et lex lux, et via vitæ increpatio disciplinæ:
24 щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.
ut custodiant te a muliere mala, et a blanda lingua extraneæ.
25 Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —
Non concupiscat pulchritudinem eius cor tuum, nec capiaris nutibus illius:
26 Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...
pretium enim scorti vix est unius panis: mulier autem viri pretiosam animam capit.
27 Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?
Numquid potest homo abscondere ignem in sinu suo, ut vestimenta illius non ardeant?
28 Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?
aut ambulare super prunas, ut non comburantur plantæ eius?
29 Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!
sic qui ingreditur ad mulierem proximi sui, non erit mundus cum tetigerit eam.
30 Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє, коли він голоду́є,
Non grandis est culpa, cum quis furatus fuerit: furatur enim ut esurientem impleat animam:
31 та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!
deprehensus quoque reddet septuplum, et omnem substantiam domus suæ tradet.
32 Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —
Qui autem adulter est, propter cordis inopiam perdet animam suam:
33 побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,
turpitudinem et ignominiam congregat sibi, et opprobrium illius non delebitur.
34 бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:
quia zelus et furor viri non parcet in die vindictæ,
35 він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!
nec acquiescet cuiusquam precibus, nec suscipiet pro redemptione dona plurima.
