Приповісті 5
1 Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму,
Mærk dig, min Søn, min Visdom, bøj til min Indsigt dit Øre,
2 щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть!
at Kløgt maa vaage øver dig, Læbernes Kundskab vare paa dig.
3 Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші,
Thi af Honning drypper den fremmedes Læber, glattere end Olie er hendes Gane;
4 та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, —
men til sidst er hun besk som Malurt, hvas som tveægget Sværd;
hendes Fødder styrer nedad mod Døden, til Dødsriget stunder hendes Fjed; (Sheol h7585)
6 Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона.
hun følger ej Livets Vej, hendes Spor er bugtet, hun ved det ikke.
7 Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст:
Hør mig da nu, min Søn, vig ikke fra min Munds Ord!
8 віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому,
Lad din Vej være langt fra hende, kom ej hendes Husdør nær,
9 щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого,
at du ikke maa give andre din Ære, en grusom Mand dine Aar.
10 щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі!
at ikke dit Gods skal mætte fremmede, din Vinding ende i Andenmands Hus,
11 І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили,
saa du gribes af Anger til sidst, naar dit Kød og Huld svinder hen,
12 і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало!
og du siger: »Ak, at jeg hadede Tugt, at mit Hjerte lod haant om Revselse,
13 І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників.
saa jeg ikke lød mine Læreres Røst, ej bøjed mit Øre til dem, som lærte mig!
14 Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“
Nær var jeg kommet i alskens Ulykke midt i Forsamling og Menighed!«
15 Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя:
Drik Vand af din egen Cisterne og rindende Vand af din Brønd;
16 чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? —
lad ej dine Kilder flyde paa Gaden, ej dine Bække paa Torvene!
17 Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою!
Dig skal de tilhøre, dig alene, ingen fremmed ved Siden af dig!
18 Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, —
Velsignet være dit Væld, og glæd dig ved din Ungdoms Hustru,
19 вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її!
den elskelige Hind, den yndige Gazel; hendes Elskov fryde dig stedse, berus dig altid i hendes Kærlighed!
20 І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки?
Hvi beruser du dig, min Søn, i en fremmed og tager en andens Hustru i Favn?
21 Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє:
Thi for HERRENS Øjne er Menneskets Veje, grant følger han alle dets Spor;
22 власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він,
den gudløse fanges af egen Brøde og holdes fast i Syndens Reb;
23 помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!
han dør af Mangel paa Tugt, gaar til ved sin store Daarskab.
