Приповісті 5
1 Мій сину, на мудрість мою уважа́й, нахили своє ухо до мого розуму,
Min Søn! giv Agt paa min Visdom; bøj dit Øre til min Indsigt;
2 щоб розважність ти міг стерегти́, а пізна́ння — хай у́ста твої стережу́ть!
at du maa gemme kloge Raad, og at dine Læber maa bevare Kundskab.
3 Бо кра́пають со́лодощ губи блудни́ці, а у́ста її від оливи масні́ші,
Thi med Honning dryppe den fremmede Kvindes Læber, og glattere end Olie er hendes Gane.
4 та гірки́й їй кінець, мов поли́н, гострий, як меч обосі́чний, —
Men paa det sidste er hun besk som Malurt, hvas som et tveægget Sværd.
Hendes Fødder gaa nedad til Døden, hendes Skridt stunde imod Dødsriget. (Sheol h7585)
6 Вона путь життя не урі́внює, її стежки непевні, і цього не знає вона.
For at hun ikke skal tænke over Livets Sti, ere hendes Veje ustadige, uden at hun ved det.
7 Тож тепер, мої діти, мене ви послухайте, не відхо́дьте від слів моїх уст:
Saa hører mig nu, I Børn! og viger ikke fra min Munds Ord.
8 віддали́ ти від неї дорогу свою, і не зближа́йсь до дверей її дому,
Lad din Vej være langt fra hende, og nærm dig ikke Døren til hendes Hus,
9 щоб слави своєї ти іншим не дав, а роки свої — для жорстокого,
at du ikke skal give andre din Ære og en grusom Herre dine Aar;
10 щоб чужі не наси́тились сили твоєї й маєтку твого́ в чужім домі!
at fremmede ikke skulle mættes af din Formue, og alt, hvad du har arbejdet for, komme i anden Mands Hus;
11 І будеш стогнати при своєму кінці́, як знемо́жеться тіло твоє й твої сили,
saa at du skal hyle; paa det sidste, naar dit Kød og dit Huld tæres hen,
12 і скажеш: „Як нена́видів я те напу́чування, а карта́ння те серце моє відкидало!
og sige: Hvorledes har jeg dog kunnet hade Undervisning og mit Hjerte kunnet foragte Revselse?
13 І не слухав я голосу своїх учителі́в, і уха свого не схиля́в до наставників.
saa at jeg ikke hørte paa mine Læbers Røst, ej heller bøjede mit Øre til dem, som underviste mig.
14 Тро́хи не був я при кожному злому, в сере́дині збору й громади!“
Nær var jeg kommen i al Ulykke midt i Forsamlingen og Menigheden.
15 Пий воду з криниці своєї, і теку́че з свого коло́дязя:
Drik Vand af din egen Brønd og frisk Vand af din egen Kilde!
16 чи ж мають на вулицю вилиті бути джере́ла твої, а на площі — потоки твоєї води? —
Skulde vel dine Kilder flyde udenfor, dine Vandbække ud paa Gaderne?
17 Нехай вони будуть для тебе, для тебе самого, а не для чужих із тобою!
Lad dem høre dig til, dig alene, og ikke de fremmede tillige med dig.
18 Хай твоє джерело́ буде благослове́нне, і радій через жінку твоїх юних літ, —
Din Kilde være velsignet, og glæd dig ved din Ungdoms Hustru,
19 вона ла́ня любовна та се́рна прекрасна, її пе́рса напоять тебе кожноча́сно, — впивайся ж наза́вжди коха́нням її!
en elskelig Hind og en yndig Stenged; hendes Barm beruse dig stedse, i hendes Kærlighed sværme du alle Tider.
20 І на́що, мій сину, ти маєш впиватись блудни́цею, і на́що ти бу́деш приго́ртати груди чужи́нки?
Hvorfor vil du, min Søn! sværme for en fremmed Kvinde og favne en anden Kvindes Barm?
21 Бож перед очима Господніми всі дороги люди́ни, і стежки́ її всі Він рівняє:
Thi en Mands Veje ere for Herrens Øjne, og han vejer alle hans Skridt.
22 власні провини безбожного схо́плять його, і поворо́ззям свого гріха буде зв'я́заний він,
Den ugudeliges Misgerninger skulle gribe ham selv, og han skal holdes fast i sin Synds Snorer.
23 помиратиме він без напу́чування, і буде блукати в великій глупо́ті своїй!
Han skal dø, fordi han ikke vilde lade sig undervise, og han skal tumle om for sin Daarligheds Skyld.
