Приповісті 30
1 Слова́ Агу́ра, Яке́євого сина, массе́янина: „Слово мужчи́ни: Трудився я, Боже, трудився я, Боже, — і змучився я!
Төвәндикиләр Якәһниң оғли Агурға вәһий билән кәлгән сөзләрдур: Бу адәм Итийәлгә, йәни Итийәл билән Укалға мундақ сөзләрни дегән: —
2 Бо ду́маю, що немудріший за кожного я, і не маю я лю́дського розуму,
Мән дәрвәқә инсанлар арисидики әң надини, һайванға охшаштурмән; Мәндә инсан әқли йоқ.
3 і не навчився я мудрости, і не знаю пізна́ння святих....
Даналиқни һеч үгәнмидим; Әң Пак-Муқәддәс Болғучи һәққидиму саватим йоқтур.
4 Хто на небо ввійшов — і зійшов? Хто у жме́ні Свої зібрав вітер? Хто воду в одежу зв'язав? Хто поставив усі кі́нці землі? Яке Йме́ння Його, і яке Йме́ння Сина Його, коли знаєш?
Ким әршкә көтирилгән, яки әрштин чүшкән? Ким шамални қоллирида тутқан? Ким суларни Өз тониға йөгәп қойған? Ким йәр-зиминниң чегаралирини бәлгүлигән? Униң исми немә? Униң Оғлиниң исми немә? Биләмсән-йоқ?
5 Кожне Боже слово очи́щене, щит Він для тих, хто в Нім пристановище має.
Тәңриниң һәр бир сөзи синилип испатлинип кәлгәндур; У Өзигә таянғанларниң һәммисини қоғдайдиған қалқандур.
6 До слів Його не додавай, щоб тебе не скартав Він, і щоб неправдомо́вцем не став ти.
Униң сөзлиригә һеч нәрсә қошма; Ундақ қилсаң, У сени әйипләйду, Сениң ялғанчилиғиң ашкарилиниду.
7 Двох речей я від Тебе просив, — не відмов мені, поки помру́:
И [Худайим], Сәндин икки нәрсини тиләймән; Мән өлгичә буларни мәндин айимиғайсән: —
8 віддали́ Ти від мене марно́ту та слово брехли́ве, убо́зтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для ме́не призна́ченим,
Сахтилиқ вә ялғанчилиқни мәндин жирақ қилғайсән; Мени гадайму қилмай, байму қилмай, бәлки еһтияҗимға лайиқла рисқ бәргәйсән.
9 щоб я не переси́тився та й не відрікся, і не сказав: „Хто Госпо́дь?“і щоб я не збіднів і не крав, і не знева́жив Ім'я́ мого Бога.
Чүнки зиядә тоюп кәтсәм, Сәндин йенип: «Пәрвәрдигар дегән ким?» — дәп қелишим мүмкин. Яки гадай болуп қалсам, оғрилиқ қилип, Сән Худайимниң намиға дағ кәлтүрүшим мүмкин.
10 Раба не обмовля́й перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.
Ғоҗайининиң алдида униң қули үстидин шикайәт қилма, Болмиса у сени қарғап ләнәт қилиду, әйипкар болисән.
11 Оце поколі́ння, що батька свого проклинає, і не́ньки своєї не благословляє,
Өз атисини қарғайдиған, Өз анисиға бәхит тилимәйдиған бир дәвир бар,
12 покоління, що чисте в оча́х своїх, та від бруду свого не обмите,
Өзини пак чағлайдиған, әмәлийәттә мәйнәтчилигидин һеч жуюлмиған бир дәвир бар,
13 покоління, — які го́рдісні очі його, а пові́ки його як підне́слися!
Бир дәвир бар — аһ, кибирлигидин нәзири немидегән үстүн, Һакавурлуғидин һали немидегән чоң!
14 Покоління, що в нього мечі — його зуби, а гострі ножі — його ще́лепи, щоб поже́рти убогих із кра́ю й нужде́нних з землі!
Униң аҗизлар вә йоқсулларни ялмап жутуветидиған чишлири қиличтәк, Езиқ чишлири пичақтәк болған бир дәвир бар!
15 Дві дочки́ в кровоже́рця: „Дай, дай!“Оці три не наси́тяться, чотири не скажуть „до́сить":
Зүлүкниң икки қизи бар, улар һәрдайим: «Бәргин, бәргин» дәп товлишар. Һәргиз тоюнмайдиған үч нәрсә бар, һәргиз қанаәтләнмәйдиған төрт нәрсә бар, улар болсиму: —
Гөр, туғмас хотунниң қарни, Суға тоюнмиған қурғақ Йәр. Вә һәргиз «болди, тойдум» демәйдиған оттин ибарәт. (Sheol h7585)
17 Око, що з батька сміється й пого́рджує по́слухом матері, — нехай ви́дзьобають його кру́ки пото́чні, і нехай орленя́та його пожеру́ть!
Атисини мәсқирә қилидиған, Анисини кәмситидиған көзни болса, Қарға-қузғунлар чоқулар, Бүркүтниң балилириму уни йәр.
18 Три речі оці дивови́жні для мене, і чотири, яких я не знаю:
Мән үчүн интайин тилсимат үч нәрсә бар; Шундақ, мән чүшинәлмәйдиған төрт иш бар: —
19 дорога орли́на в повітрі, дорога змії́на на скелі, корабельна дорога в сере́дині моря, і дорога мужчи́ни при дівчині!.
Бүркүтниң асмандики учуш йоли, Иланниң ташта беғирлап маңидиған йоли, Кеминиң деңиздики йоли вә жигитниң қизға ашиқ болуштики йолидур.
20 Така ось дорога блудли́вої жінки: наїлась та витерла уста свої й повіла́: „Не вчинила я злого!“
Зинахор хотунниң йолиму шундақтур; У бир немини йәп болуп ағзини сүртивәткән кишидәк: «Мән һеч қандақ яманлиқни қилмидим!» — дәйду.
21 Трясе́ться земля під трьома, і під чотирма́, яких зне́сти не може вона:
Йәр-зимин үч нәрсә астида беарам болар; У көтирәлмәйдиған төрт иш бар: —
22 під рабом, коли він зацарю́є, і під нерозумним, як хліба наїсться,
Падиша болған қул, Тамаққа тойған һамақәт,
23 під розпу́стницею, коли взята за жінку, і неві́льницею, коли вижене пані свою́!.
Нәпрәткә патқан, әргә тәккән хотун, Өз ханиминиң орнини басқан дедәк.
24 Оці ось чотири малі на землі, та вони ве́льми мудрі:
Йәр йүзидә тени кичик, лекин интайин әқиллиқ төрт хил җанивар бар: —
25 мура́шки, — не сильний наро́д, та пожи́ву свою загото́влюють літом;
Чөмүлиләр күчлүк хәлиқ болмисиму, бирақ язда озуқ тәйярливелишни билиду;
26 борсуки́, — люд не сильний, та в скелі свій дім вони ставлять;
Суғурлар өзи аҗиз бир қовм болсиму, хада ташларниң арисиға уга салиду;
27 немає царя в сарани́, — але вся вона в стро́ї бойо́вім вихо́дить;
Чекәткиләрниң падишаси болмисиму, лекин қатар тизилип рәтлик маңиду;
28 паву́к тільки ла́пками пнеться, та він і в пала́тах царськи́х!
Кәсләнчүкни қол билән тутувалғили болиду, Лекин хан ордилирида яшайду.
29 Добре ступають ці троє, і добре хо́дять чотири:
Қәдәмлири һәйвәтлик үч җанивар бар, Кишигә зоқ берип маңидиған төрт нәрсә бар: —
30 лев, найсильніший поміж звірино́ю, який не вступа́ється ні перед ким,
Һайванатлар ичидә әң күчлүк, һеч немидин қорқмас шир,
31 осі́дланий кінь, і козел, та той цар, що з ним ві́йсько!
Зилва бәйгә ити, Текә, Вә пухралири қоллайдиған падишадур.
32 Якщо ти допусти́вся глупо́ти пихою, й якщо заміря́єш лихе, — то руку на уста!
Әгәр сән ахмақлиқ қилип өзүңни бәк жуқури орунға қоювалған болсаң, Вә яки тәлвә бир ойда болған болсаң, Қолуң билән ағзиңни юм!
33 Бо збива́ння молока дає масло, і дає кров вдар по носі, тиск же на гнів дає сварку“.
Кала сүти қочулса сериқ май чиқар; Бириниң бурни миҗилса, қан чиқар; Адавәт қозғап интиқам ойлиса җедәл-маҗира чиқар.
