Приповісті 29
1 Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому.
Човек који по карању остаје тврдоглав, уједанпут ће пропасти, да неће бити лека.
2 Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д.
Кад се умножавају праведници, весели се народ; а кад влада безбожник, уздише народ.
3 Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток.
Ко љуби мудрост, весели оца свог; а ко се дружи с курвама, расипа своје добро.
4 Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його.
Цар правдом подиже земљу; а ко узима мито, сатире је.
5 Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить.
Ко ласка пријатељу свом, разапиње мрежу ногама његовим.
6 У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться.
У греху је злог човека замка, а праведник пева и весели се.
7 Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це.
Праведник разуме парбу невољних, а безбожник не мари да зна.
8 Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.
Подсмевачи распаљују град, а мудри утишавају гнев.
9 Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає.
Мудар човек кад се пре с лудим, или се срдио или смејао, нема мира.
10 Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу.
Крвопије мрзе на безазленога, а прави се брину за душу његову.
11 Глупа́к уесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує.
Сав гнев свој излива безумник, а мудри уставља га натраг.
12 Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його!
Који кнез слуша лажне речи, све су му слуге безбожне.
13 Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює.
Сиромах и који даје на добит сретају се; обојици Господ просветљује очи.
14 Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди.
Који цар право суди сиромасима, његов ће престо стајати довека.
15 Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою.
Прут и кар дају мудрост, а дете пусто срамоти матер своју.
16 Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док.
Кад се умножавају безбожници, умножавају се греси, а праведници ће видети пропаст њихову.
17 Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі.
Карај сина свог, и смириће те, и учиниће милину души твојој.
18 Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний.
Кад нема утваре, расипа се народ; а ко држи закон, благо њему!
19 Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає.
Речима се не поправља слуга, јер ако и разуме, опет не слуша.
20 Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй!
Јеси ли видео човека наглог у беседи својој? Више има надања од безумног него од њега.
21 Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний.
Ако ко мази слугу од малена, он ће најпосле бити син.
22 Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин.
Гневљив човек замеће свађу, и ко је напрасит, много греши.
23 Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом.
Охолост понижује човека, а ко је смеран духом, добија славу.
24 Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє.
Ко дели с лупежем, мрзи на своју душу, чује проклетство и не проказује.
25 Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний.
Страшљив човек меће себи замку; а ко се у Господа узда, биће у високом заклону.
26 Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни.
Многи траже лице владаочево, али је од Господа суд свакоме.
27 Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.
Праведнима је мрзак неправедник, а безбожнику је мрзак ко право ходи.
