Приповісті 29
1 Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому.
Vīrs, kas pārmācīts, tomēr ciets, taps piepeši salauzts, un nebūs, kas dziedina.
2 Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д.
Kad taisnie iet vairumā, tad ļaudis priecājās; bet kad bezdievīgais valda, tad ļaudis nopūšās.
3 Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток.
Kas gudrību mīļo, iepriecina savu tēvu; bet kas ar maukām pinās, tas izplītē savu mantu.
4 Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його.
Caur tiesu un taisnību ķēniņš dara valsti pastāvam; bet kas dāvanas plēš, tas to izposta.
5 Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить.
Kas otram mīksti pieglaužas, met tīklu viņa soļiem.
6 У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться.
Bezdievīgais savaldzinājās savos grēkos, bet taisnais priecājās un līksmojās.
7 Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це.
Taisnais ņem vērā nabaga žēlošanos; bezdievīgais par to nemaz nebēdā.
8 Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.
Kam viss tik smiekls, sakurina pilsētu; bet gudrie apslāpē kaislību.
9 Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає.
Gudrs ar ģeķi pie tiesas, tad skaistās, tad smejas, galā netiek.
10 Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу.
Asins vīri ienīst bezvainīgo, bet taisnie rūpējās par viņa dvēseli.
11 Глупа́к уесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує.
Ģeķis izkrata visu savu padomu, bet gudrs vīrs to patur pie sevis.
12 Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його!
Kungs, kas uz meliem klausa, tam visi kalpi blēži.
13 Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює.
Nabagi un mantas plēsēji sastop viens otru; abiem Tas Kungs dod acu gaismu.
14 Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди.
Ķēniņš, kas nabagiem nes taisnu tiesu, tā goda krēsls pastāvēs mūžīgi.
15 Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою.
Rīkste un pārmācība dod gudrību; bet bērns savā vaļā dara mātei kaunu.
16 Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док.
Kur bezdievīgie iet vairumā, tur vairojās grēki; bet taisnie redzēs viņu krišanu.
17 Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі.
Pārmāci savu dēlu, tad tev būs prieks no viņa un tavai dvēselei līksmība.
18 Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний.
Kur Dieva mācības nav, tur ļaudis nevaldāmi; bet svētīgs, kas mācību sargā.
19 Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає.
Kalps ar vārdiem nav mācams; lai gan labi prot, taču neklausa,
20 Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй!
Kad tu vīru redzi, kam veikla mēle, tad no muļķa vairāk cerības nekā no tāda.
21 Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний.
Kad kalpu no pirmā gala izlutina, tad pēcgalā grib būt par pašu dēlu.
22 Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин.
Ātrs cilvēks saceļ bāršanos, un sirdīgs vīrs padara daudz grēku.
23 Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом.
Cilvēka lepnība viņu gāzīs, bet pazemīgs gars panāks godu.
24 Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє.
Kas ar zagli dalās, tas ienīst savu dvēseli; viņš dzird Dieva lāstus un nepierāda.
25 Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний.
Priekš cilvēkiem drebēt ieved valgos; bet kas uz To Kungu paļaujas, ir drošā vietā.
26 Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни.
Daudzi meklē valdnieka vaigu; bet no Tā Kunga nāk katram tā tiesa.
27 Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.
Netaisnais riebj taisniem, un kas bezvainīgs savā ceļā, riebj bezdievīgam.
