Приповісті 29
1 Чоловік остере́жуваний, та твердошиїй, буде зламаний нагло, і ліку не буде йому.
Hvo Nakken gør stiv, skønt revset tit, han knuses brat uden Lægedom.
2 Коли мно́жаться праведні, радіє наро́д, як панує ж безбожний — то сто́гне наро́д.
Er der mange retfærdige, glædes Folket, men råder de gudløse, sukker Folket.
3 Люди́на, що мудрість кохає, поті́шує батька свого, а хто попасає блудни́ць, той губить маєток.
Hvo Visdom elsker, glæder sin Fader, hvo Skøger omgås, bortødsler Gods.
4 Цар утримує край правосу́ддям, а люди́на хаба́рна руйнує його.
Kongen grundfæster Landet med Ret, en Udsuger lægger det øde.
5 Люди́на, що другові своєму підле́щує, на сто́пах його па́стку ставить.
Mand, der smigrer sin Næste, breder et Net for hans Fod.
6 У провині люди́ни лихої знахо́диться па́стка, а справедливий радіє та ті́шиться.
I sin Brøde hildes den onde, den retfærdige jubler af Glæde.
7 Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізна́ння про це.
Den retfærdige kender de ringes Retssag; den gudløse skønner intet.
8 Люди глузли́ві підбу́рюють місто, а мудрі утишують гнів.
Spottere ophidser Byen, men Vismænd, de stiller Vrede.
9 Мудра люди́на, що праву́ється із нерозумним, то чи гні́вається, чи сміється, — споко́ю не знає.
Går Vismand i Rette med Dåre, vredes og ler han, alt preller af.
10 Кровоже́рці нена́видять праведного, справедливі ж шукають спасти його душу.
De blodtørstige hader lydefri Mand, de retsindige tager sig af ham.
11 Глупа́к уесь свій гнів увиявляє, а мудрий назад його стри́мує.
En Tåbe slipper al sin Voldsomhed løs, Vismand stiller den omsider.
12 Володар, що слухає сло́ва брехливого, — безбожні всі слу́ги його!
En Fyrste, som lytter til Løgnetale, får lufter gudløse Tjenere.
13 Убогий й гноби́тель стрічаються, — їм обом Господь очі освітлює.
Fattigmand og Blodsuger mødes, HERREN giver begges Øjne Glans.
14 Як цар правдою судить убогих, стоя́тиме трон його за́вжди.
En Konge, der dømmer de ringe med Ret, hans Trone står fast evindelig.
15 Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою.
Ris og Revselse, det giver Visdom, uvorn Dreng gør sin Moder Skam.
16 Як мно́жаться несправедливі — провина розмно́жується, але праведні бачитимуть їхній упа́док.
Bliver mange gudløse tiltager Synd; retfærdige ser med Fryd deres Fald.
17 Карай сина свого — й він тебе заспоко́їть, і приє́мнощі дасть для твоєї душі.
Tugt din Søn, så kvæger han dig og bringer din Sjæl, hvad der smager.
18 Без пророчих виді́нь люд розбе́щений, коли ж стереже він Зако́на — блаженний.
Uden Syner forvildes et Folk; salig den, der vogter på Loven.
19 Раб словами не буде пока́раний, — хоч він розуміє, але́ не послу́хає.
Med Ord lader Træl sig ikke tugte, han fatter dem vel, men adlyder ikke.
20 Чи бачив люди́ну, квапли́ву в словах своїх? — Більша надія глупце́ві, ніж їй!
Ser du en Mand, der er hastig til Tale, for en Tåbe er der snarere Håb end for ham.
21 Хто розпе́щує зма́лку свого раба, то кінець його буде невдячний.
Forvænner man sin Træl fra ung, vil han til sidst være Herre.
22 Гнівли́ва люди́на викли́кує сварку, а лютий вчиняє багато провин.
Hidsig Mand vækker Strid, vredladen Mand gør megen Synd.
23 Горди́ня люди́ни її понижає, а чести набуває покірливий духом.
Et Menneskes Hovmod ydmyger ham, den ydmyge opnår Ære.
24 Хто ді́литься з зло́дієм, той нена́видить душу свою, — він чує прокля́ття, та не виявляє.
Hæleren hader sit Liv, han hører Forbandelsen, men melder intet.
25 Страх перед люди́ною па́стку дає, хто ж наді́ю складає на Господа, буде безпечний.
Frygt for Mennesker leder i Snare, men den, der stoler på HERREN, er bjærget.
26 Багато шукають для себе обличчя володаря, та від Господа суд для люди́ни.
Mange søger en Fyrstes Gunst; Mands Ret er dog fra HERREN.
27 Наси́льник — оги́да для праведних, а простодоро́гий — оги́да безбожному.
Urettens Mand er retfærdiges Gru, hvo redeligt vandrer, gudløses Gru.
