Приповісті 28
1 Безбожні втіка́ють, коли й не жену́ться за ними, а справедливий безпечний, немов той левчу́к.
Den gudløse flyr, skønt ingen er efter ham; tryg som en Løve er den retfærdige.
2 Коли край провини́ться, то має багато воло́дарів, коли ж є люди́на розумна й знаю́ча, то де́ржиться довго.
Ved Voldsmands Brøde opstår Strid, den kvæles af Mand med Forstand.
3 Люди́на убога, що гно́бить нужде́нних, це зли́ва рвучка́, що хліба по ній не буває.
En fattig Tyran, der kuer de ringe, er Regn, der hærger og ej giver Brød.
4 Ті, хто Зако́н залиша́є, хвалять безбожних, а ті, хто Зако́н береже, на них бу́ряться.
Hvo Loven sviger, roser de gudløse, hvo Loven holder, er på Krigsfod med dem.
5 Люди лихі правосу́ддя не розуміють, а шукаючі Господа все розуміють.
Ildesindede fatter ej Ret; alt fatter de, som søger HERREN.
6 Ліпше убогий, що ходить в своїй неповинності, ніж криводоро́гий, хоч він і бага́ч.
Hellere en fattig med lydefri Færd end en, som går Krogveje, er han end rig.
7 Хто Зако́н береже́, розумний той син, а хто во́диться із гультяя́ми, засоро́млює ба́тька свого́.
Forstandig Søn tager Vare på Loven, men Drankeres Fælle gør sin Fader Skam.
8 Хто мно́жить лихва́рським відсо́тком багатство своє, той для то́го грома́дить його, хто ласкавий для бідних.
Hvo Velstand øger ved Åger og Opgæld, samler til en, som er mild mod de ringe.
9 Хто відхи́лює вухо своє, щоб не слухати Зако́на, то буде оги́дна й молитва того.
Den, der vender sit Øre fra Loven, endog hans Bøn er en Gru.
10 Хто про́стих доводить блуди́ти дорогою зла, сам до ями своєї впаде́, а невинні пося́дуть добро.
Leder man retsindige vild på onde Veje, falder man selv i sin Grav; men de lydefri arver Lykke.
11 Багата люди́на в оча́х своїх мудра, та розумний убогий розслі́дить її.
Rigmand tykkes sig viis, forstandig Småmand gennemskuer ham.
12 Велика пишно́та, як ті́шаться праведні, коли ж несправедливі зростають, то треба шукати люди́ну.
Når retfærdige jubler, er Herligheden stor, vinder gudløse frem, skal man lede efter Folk.
13 Хто ховає провини свої, тому́ не веде́ться, а хто признається та кидає їх, той буде поми́луваний.
At dølge sin Synd fører ikke til Held, men bekendes og slippes den, finder man Nåde.
14 Блаженна люди́на, що завжди оба́чна, а хто ожорсто́чує серце своє, той впадає в лихе.
Saligt det Menneske, som altid ængstes, men forhærder man sit Hjerte, falder man i Ulykke.
15 Лев ричу́чий й ведмі́дь ненаже́рливий — це безбожний володар над людом убогим.
En brølende Løve, en grådig Bjørn er en gudløs, som styrer et ringe Folk.
16 Володар, позбавлений розуму, тисне дошкульно, а ненави́сник заже́рливости буде мати дні довгі.
Uforstandig Fyrste øver megen Vold, langt Liv får den, der hader Rov.
17 Люди́на, обтя́жена за душогу́бство, втікає до гро́бу, — нехай її не підпира́ють!
Et Menneske, der tynges af Blodskyld, er på Flugt til sin Grav; man hjælpe ham ikke.
18 Хто ходить невинний, той буде спасе́ний, а криводоро́гий впаде́ на одній із дорі́г.
Den, som vandrer lydefrit, frelses, men den, som går Krogveje, falder i Graven.
19 Хто землю свою обробля́є, той наси́титься хлібом, а хто за марно́тним жене́ться, наси́титься вбогістю.
Den mættes med brød, som dyrker sin Jord, med Fattigdom den, der jager efter Tomhed.
20 Вірна люди́на багата на благослове́ння, а хто спішно збагачується, непокараним той не зали́шиться.
Ærlig Mand velsignes rigt, men Jag efter Rigdom undgår ej Straf.
21 Увагу звертати на особу — не добре, бо й за кус хліба люди́на згріши́ть.
At være partisk er ikke godt, en Mand kan forse sig for en Bid Brød.
22 Завидю́ща люди́на спішить до багатства, і не знає, що при́йде на неї нужда́.
Misundelig Mand vil i Hast vinde Gods; at Trang kommer over ham, ved han ikke.
23 Хто напоумля́є люди́ну, той знахо́дить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лести́ть язиком.
Den, der revser, får Tak til sidst fremfor den, hvis Tunge er slesk.
24 Хто батька свого й свою матір грабує і каже: „Це не гріх“, той розбійнику друг.
Stjæle fra Forældre og nægte, at det, er Synd, er at være Fælle med hærgende Mand.
25 Захла́нний викликує сварку, хто ж має наді́ю на Господа, буде наси́чений.
Den vindesyge vækker Splid, men den, der stoler på HERREN, kvæges.
26 Хто надію кладе на свій розум, то він нерозумний, а хто мудрістю ходить, той буде врято́ваний.
Den, der stoler på sit Vid, er en Tåbe, men den, der vandrer i Visdom, reddes.
27 Хто дає немаю́чому, той недостатку не знатиме, хто́ ж свої очі ховає від нього, той зазна́є багато проклять.
Hvo Fattigmand giver, skal intet fattes, men mangefold bandes, hvo Øjnene lukker.
28 Коли підійма́ються лю́ди безбожні, люди́на ховається, а як гинуть вони, то мно́жаться праведні.
Vinder gudløse frem, kryber Folk i Skjul; når de omkommer, bliver de retfærdige mange.
