Приповісті 26
1 Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
Som snø um sumaren og regn i skurden, so høver ikkje æra for ein dåre.
2 Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
Som sporven flaksar burt og svala flyg, so råkar ikkje grunnlaus forbanning.
3 Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
Svipa til hesten, taum til asnet, og ris til ryggen på dårar.
4 Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
Svar ikkje dåren etter hans dårskap, so du ei skal verta lik han, du og!
5 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
Svara dåren etter hans dårskap, so han ei skal tykkja han sjølv er vis!
6 Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
Føterne høgg han av seg, og vald fær han drikka, han som sender bod med ein dåre.
7 Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
Visne heng vanfør manns føter, so og ordtak i munnen på dårar
8 Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
som å binda ein stein i slyngja, soleis er det å gjeva ein dåre æra.
9 Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
Som klungergrein i handi på drukken mann, so er ordtak i munnen på dårar.
10 Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
Som ein skyttar som sårar alle, so er den som leiger dåren og kvar som fer framum.
11 Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
Som hund som snur seg til si eigi spya, so er ein dåre som kjem att til narreskapen sin.
12 Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
Ser du ein mann som tykkjer sjølv at han er vis, då er det større von for dåren enn for honom.
13 Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
Letingen segjer: «D’er villdyr på vegen, ei løva i gatorne.»
14 Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
Døri snur seg på gjengi, og letingen snur seg i sengi.
15 Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
Stikk den late si hand i fatet, han evast med å ta ho upp til munnen att.
16 Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
Letingen tykkjest visare vera enn sju som gjev vituge svar.
17 Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
Han triv i øyro på framumfarande hund, han som ryk upp i sinne for trætta som ikkje kjem han ved.
18 Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
Som ein galen som skyt med brennende pilar - drepande skot -
19 так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
so er ein mann som svik sin næste og segjer: «Eg gjorde det berre på gaman.»
20 З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
Når veden tryt, so sloknar elden, er baktalar burte, stoggar striden.
21 Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
Som kol vert til gløder og ved til eld, so kveikjer kranglaren kiv.
22 Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
Baktalar-ord er som lostemat, dei glid so godt ned i livet.
23 Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
Som sylv-glasering på skålbrot er brennande lippor når hjarta er vondt.
24 устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
Med lipporne skaper ein uven seg til, men inni seg gøymer han svik.
25 коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
Gjer han seg blidmælt, tru honom ei, for sju slag styggedom bur i hans hjarta.
26 Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
Hatet dyl seg i svik, men lyt syna sin vondskap i folkemugen.
27 Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
Den som grev ei grav, skal stupa nedi, den som velter ein stein, skal få han yver seg att.
28 Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.
Den falske tunga hatar deim som ho hev krasa, og den sleipe munnen fører til fall.
