Приповісті 26
1 Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
Kā sniegs vasarai un lietus pļaujamam laikam, tā ģeķim nepieder gods.
2 Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
Kā putns nolidinājās, kā bezdelīga aizskrien, tā nenopelnīti lāsti neaizņem.
3 Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
Zirgam pātaga, ēzelim iemaukti un ģeķa mugurai rīkste.
4 Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
Neatbildi ģeķim pēc viņa ģeķības, ka tu viņam līdzi netopi.
5 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
Atbildi ģeķim pēc viņa ģeķības, ka viņš pats neturās par gudru.
6 Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
Darbu uzticēt nelgam rokā, ir nocirst kājas un izbaudīt briesmas.
7 Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
Kā klibam karājās kājas, tā ģeķa mutē gudrības vārdi.
8 Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
Kas ģeķim dod godu, ir kā kas akmeni piesien pie lingas.
9 Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
Kā ērkšķi, kas tikuši piedzēruša rokā, tāds ir sakāms vārds ģeķu mutē.
10 Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
Manīgs visu izdara; bet kas nelgu der, sader tekuli.
11 Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
Kā suns atiet pie saviem vēmekļiem, tā pat ģeķis atgriežas atpakaļ pie savas ģeķības.
12 Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
Kad tu redzi vīru, kas savās acīs gudrs, tad no muļķa vairāk cerības, nekā no tāda.
13 Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
Sliņķis saka: „Jauns lauva uz ceļa, lauva uz ielām!“
14 Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
Durvis grozās eņģēs, un sliņķis savā gultā.
15 Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
Sliņķis slēpj savu roku azotē, un tam grūti to atkal pie mutes likt.
16 Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
Sliņķis savā prātā gudrāks nekā septiņi, kas runā prātīgi.
17 Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
Kas garām ejot iejaucās citu ķildā, ir kā kas suni ņem aiz ausīm.
18 Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
Tā kā, kad (ārprātīgs) par smieklu šautu ar šķēpiem un nāvīgām bultām,
19 так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
Tā pat ir, kas savu tuvāko pievīlis saka: Vai to par smieklu vien nedarīju?
20 З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
Kad malkas nav, tad uguns izdziest, un kad lišķa nav, tad ķilda rimst.
21 Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
Kā ogles liesmu un malka uguni, tā rējējs cilvēks saceļ ķildu.
22 Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
Lišķa vārdi ir kā saldi kumosi un iet visai pie sirds.
23 Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
Dedzīgi vārdi, bet neganta sirds ir poda gabals pārvilkts ar netīru sudrabu.
24 устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
Kas tevi ienīst, ir ar muti draugs, bet savā sirdī viņš domā uz viltu.
25 коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
Kad tas mīlīgi runā, tad netici viņam, jo septiņas negantības viņa sirdī.
26 Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
Lai gan ienaidu aizsedz ar viltu, tomēr viņa niknums ļaužu priekšā nāks gaismā.
27 Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
Kas bedri rok, tas tanī iekritīs, un kas akmeni veļ uz to tas atvelsies.
28 Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.
Viltus mēle ienīst to, kam pati dzēlusi, un mīksta mute padara nelaimi.
