< Приповісті 26 >
1 Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
2 Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
3 Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
4 Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
5 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
6 Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
7 Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
8 Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
9 Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
10 Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
11 Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
12 Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
13 Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
14 Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
15 Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
16 Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
17 Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
18 Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
19 так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
20 З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
21 Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
22 Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
23 Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
24 устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
25 коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
26 Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
27 Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
28 Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.