Приповісті 26
1 Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
Som Sne om Somren og Regn Høsten så lidt hører Ære sig til for en Tåbe.
2 Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
Som en Spurv i Fart, som en Svale i Flugt så rammer ej Banden mod sagesløs Mand.
3 Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
Svøbe for Hest, Bidsel for Æsel og Ris for Tåbers Ryg.
4 Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
Svar ej Tåben efter hans Dårskab, at ikke du selv skal blive som han.
5 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
Svar Tåben efter hans Dårskab, at han ikke skal tykkes sig viis.
6 Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
Den afhugger Fødderne og inddrikker Vold, som sender Bud ved en Tåbe.
7 Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
Slappe som den lammes Ben er Ordsprog i Tåbers Mund.
8 Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
Som en, der binder Stenen fast i Slyngen, er den, der hædrer en Tåbe.
9 Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
Som en Tornekæp, der falder den drukne i Hænde, er Ordsprog i Tåbers Mund.
10 Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
Som en Skytte, der sårer enhver, som kommer, er den, der lejer en Tåbe og en drukken.
11 Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
Som en Hund, der vender sig om til sit Spy, er en Tåbe, der gentager Dårskab.
12 Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
Ser du en Mand, der tykkes sig viis, for en Tåbe er der mere Håb end for ham.
13 Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
Den lade siger: "Et Rovdyr på Vejen, en Løve ude på Torvene!"
14 Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
Døren drejer sig på sit Hængsel, den lade på sit Leje.
15 Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
Den lade rækker til Fadet, men gider ikke føre Hånden til Munden.
16 Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
Den lade tykkes sig større Vismand end syv, der har kloge Svar.
17 Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
Den griber en Hund i Øret, som blander sig i uvedkommende Strid.
18 Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
Som en vanvittig Mand, der udslynger Gløder, Pile og Død,
19 так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
er den, der sviger sin Næste og siger: "Jeg spøger jo kun."
20 З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
Er der intet Brænde, går Ilden ud, er der ingen Bagtaler, stilles Trætte.
21 Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
Trækul til Gløder og Brænde til Ild og trættekær Mand til at optænde Kiv.
22 Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
Bagtalerens Ord er som Lækkerbidskener, de synker dybt i Legemets Kamre.
23 Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
Som Sølvovertræk på et Lerkar er ondsindet Hjerte bag glatte Læber.
24 устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
Avindsmand hykler med Læben, i sit Indre huser han Svig;
25 коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
gør han Røsten venlig, tro ham dog ikke, thi i hans Hjerte er syvfold Gru.
26 Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
Den, der dølger sit Had med Svig, hans Ondskab kommer frem i Folkets Forsamling.
27 Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
I Graven, man graver, falder man selv, af Stenen, man vælter, rammes man selv.
28 Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.
Løgnetunge giver mange Hug, hyklersk Mund volder Fald.
