Приповісті 25
1 І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя.
Hæ quoque parabolæ Salomonis, quas transtulerunt viri Ezechiæ regis Juda.
2 Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу.
Gloria Dei est celare verbum, et gloria regum investigare sermonem.
3 Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі.
Cælum sursum, et terra deorsum, et cor regum inscrutabile.
4 Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, —
Aufer rubiginem de argento, et egredietur vas purissimum.
5 коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його.
Aufer impietatem de vultu regis, et firmabitur justitia thronus ejus.
6 Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій,
Ne gloriosus appareas coram rege, et in loco magnorum ne steteris.
7 бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої.
Melius est enim ut dicatur tibi: Ascende huc, quam ut humilieris coram principe.
8 Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній?
Quæ viderunt oculi tui ne proferas in jurgio cito, ne postea emendare non possis, cum dehonestaveris amicum tuum.
9 Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого,
Causam tuam tracta cum amico tuo, et secretum extraneo ne reveles:
10 щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́.
ne forte insultet tibi cum audierit, et exprobrare non cesset. Gratia et amicitia liberant: quas tibi serva, ne exprobrabilis fias.
11 Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́.
Mala aurea in lectis argenteis, qui loquitur verbum in tempore suo.
12 Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха.
Inauris aurea, et margaritum fulgens, qui arguit sapientem et aurem obedientem.
13 Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є.
Sicut frigus nivis in die messis, ita legatus fidelis ei qui misit eum: animam ipsius requiescere facit.
14 Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає.
Nubes, et ventus, et pluviæ non sequentes, vir gloriosus et promissa non complens.
15 Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку.
Patientia lenietur princeps, et lingua mollis confringet duritiam.
16 Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути.
Mel invenisti: comede quod sufficit tibi, ne forte satiatus evomas illud.
17 Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе.
Subtrahe pedem tuum de domo proximi tui, nequando satiatus oderit te.
18 Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий.
Jaculum, et gladius, et sagitta acuta, homo qui loquitur contra proximum suum falsum testimonium.
19 Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску.
Dens putridus, et pes lassus, qui sperat super infideli in die angustiæ,
20 Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому.
et amittit pallium in die frigoris. Acetum in nitro, qui cantat carmina cordi pessimo. Sicut tinea vestimento, et vermis ligno, ita tristitia viri nocet cordi.
21 Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його,
Si esurierit inimicus tuus, ciba illum; si sitierit, da ei aquam bibere:
22 бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі!
prunas enim congregabis super caput ejus, et Dominus reddet tibi.
23 Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя.
Ventus aquilo dissipat pluvias, et facies tristis linguam detrahentem.
24 Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі.
Melius est sedere in angulo domatis quam cum muliere litigiosa et in domo communi.
25 Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу.
Aqua frigida animæ sitienti, et nuntius bonus de terra longinqua.
26 Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним.
Fons turbatus pede et vena corrupta, justus cadens coram impio.
27 Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — не слава.
Sicut qui mel multum comedit non est ei bonum, sic qui scrutator est majestatis opprimetur a gloria.
28 Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.
Sicut urbs patens et absque murorum ambitu, ita vir qui non potest in loquendo cohibere spiritum suum.
