Приповісті 24
1 Не зави́дуй злим лю́дям, не бажай бути з ними,
Ne zavidi zlijem ljudima niti želi da si s njima.
2 бо їхнє серце говорить про зди́рство, а у́ста їхні мовлять про зло.
Jer o pogibli misli srce njihovo i usne njihove govore o muci.
3 Дім будується мудрістю, і розумом ста́виться міцно.
Mudrošæu se zida kuæa i razumom utvrðuje se.
4 А через пізна́ння кімна́ти напо́внюються усіля́ким має́тком цінни́м та приє́мним.
I znanjem se pune klijeti svakoga blaga i dragocjena i mila.
5 Мудрий сильніший від сильного, а люди́на розумна — від повносилого.
Mudar je èovjek jak, i razuman je èovjek silan snagom.
6 Тому́ то провадь війну мудрими ра́дами, бо спасі́ння — в числе́нності ра́дників.
Jer mudrijem savjetom ratovaæeš, i izbavljenje je u mnoštvu savjetnika.
7 Для безумного мудрість за надто висока, — своїх уст не розкриє при брамі.
Visoke su bezumnome mudrosti; neæe otvoriti usta svojih na vratima.
8 Хто чини́ти лихе заміря́є, того́ звуть лукавим.
Ko misli zlo èiniti zvaæe se zlikovac.
9 Замір глупо́ти — то гріх, а насмі́шник — оги́да люди́ні.
Misao bezumnikova grijeh je, i potsmjevaè je gad ljudski.
10 Якщо ти в день недолі знеси́лився, то мала́ твоя сила.
Ako kloneš u nevolji, skratiæe ti se sila.
11 Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на стра́чення хи́литься, — хіба не підтри́маєш їх?
Izbavljaj pohvatane na smrt; i koje hoæe da pogube, nemoj se ustegnuti od njih.
12 Якщо скажеш: „Цього́ ми не знали!“— чи ж Той, хто серця́ випробо́вує, знати не буде? Він Сторож твоєї душі, і Він знає про це, і пове́рне люди́ні за чином її.
Ako li reèeš: gle, nijesmo znali za to; neæe li razumjeti onaj koji ispituje srca, i koji èuva dušu tvoju neæe li doznati i platiti svakome po djelima njegovijem?
13 Їж, си́ну мій, мед, бо він добрий, а мед щільнико́вий — солодкий він на піднебі́нні твоїм, —
Sine moj, jedi med, jer je dobar, i sat, jer je sladak grlu tvojemu.
14 отак мудрість пізнай для своєї душі: якщо зна́йдеш її, то ти маєш майбу́тність, і надія твоя не пони́щиться!
Tako æe biti poznanje mudrosti duši tvojoj, kad je naðeš; i biæe plata, i nadanje tvoje neæe se zatrti.
15 Не чату́й на поме́шкання праведного, ти безбожнику, не огра́блюй мешка́ння його,
Bezbožnièe, ne vrebaj oko stana pravednikova, i ne kvari mu poèivanja.
16 бо праведний сім раз впаде́ — та зведе́ться, а безбожний в погибіль впаде́!
Jer ako i sedam puta padne pravednik, opet ustane, a bezbožnici propadaju u zlu.
17 Не тішся, як ворог твій па́дає, а коли він спіткне́ться, — хай серце твоє не радіє,
Kad padne neprijatelj tvoj, nemoj se radovati, i kad propadne, neka ne igra srce tvoje.
18 щоб Господь не побачив, і це не було в Його о́чах лихим, і щоб Він не звернув Свого гніву від нього на тебе!
Jer bi vidio Gospod i ne bi mu bilo milo, i obratio bi gnjev svoj od njega na tebe.
19 Не пались на злочинців, не заздри безбожним,
Nemoj se žestiti radi nevaljalaca, nemoj zavidjeti bezbožnicima.
20 бо злому не буде майбу́тности, світильник безбожних погасне.
Jer nema plate nevaljalcu, žižak æe se bezbožnicima ugasiti.
21 Бійся, сину мій, Господа та царя́, не водися з непе́вними,
Boj se Gospoda, sine moj, i cara, i ne miješaj se s nemirnicima.
22 бо погибіль їхня на́гло постане, а біду від обох тих хто знає?
Jer æe se ujedanput podignuti pogibao njihova, a ko zna propast koja ide od obojice?
23 І оце ось походить від мудрих: Звертати увагу в суді́ на обличчя — не добре.
I ovo je za mudarce: gledati ko je ko na sudu nije dobro.
24 Хто буде казати безбожному: „Праведний ти!“того проклина́тимуть люди, і гніватись будуть на того наро́ди.
Ko govori bezbožniku: pravedan si, njega æe proklinjati ljudi i mrziæe na nj narodi.
25 А тим, хто картає його, буде миле оце́, і при́йде на них благослове́ння добра!
A koji ga karaju, oni æe biti mili, i doæi æe na njih blagoslov dobrijeh.
26 Мов у губи цілує, хто відповідає правдиве.
Ko govori rijeèi istinite, u usta ljubi.
27 Приготуй свою працю надво́рі, й оброби собі поле, а по́тім збудуєш свій дім.
Uredi svoj posao na polju, i svrši svoje na njivi, potom i kuæu svoju zidaj.
28 Не будь ложним сві́дком на свого ближнього, і не підгово́рюй уста́ми своїми.
Ne budi svjedok na bližnjega svojega bez razloga, i ne varaj usnama svojima.
29 Не кажи: „Як зробив він мені, так зроблю́ я йому, — верну́ люди́ні за чином її!“
Ne govori: kako je on meni uèinio tako æu ja njemu uèiniti; platiæu ovom èovjeku po djelu njegovu.
30 Я прохо́див край поля люди́ни лінивої, та край виноградника недоу́мкуватого, —
Iðah mimo njivu èovjeka lijena i mimo vinograd èovjeka bezumna;
31 і о́сь все воно позаро́стало те́рням, будяка́ми покрита поверхня його, камі́нний же мур його був поруйно́ваний.
I gle, bješe sve zaraslo u trnje i sve pokrio èkalj, i ograda im kamena razvaljena.
32 І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поу́ку собі:
I vidjevši uzeh na um, i gledah i pouèih se.
33 „Ще тро́хи поспа́ти, подріма́ти ще тро́хи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
Dok malo prospavaš, dok malo prodrijemlješ, dok malo sklopiš ruke da poèineš,
34 і прихо́дить, немов мандрівни́к, незамо́жність твоя, і ну́жда твоя, як озбро́єний муж!“
U tom æe doæi siromaštvo tvoje kao putnik, i oskudica tvoja kao oružan èovjek.
