Приповісті 23
1 Коли сядеш хліб їсти з воло́дарем, то пильно вважай, що́ перед тобою, —
Катта әрбаб билән һәмдәстихан болсаң, Алдиңдики ким екәнлигини убдан ойлан.
2 і поклади собі в горло ножа, якщо ти ненаже́ра:
Иштийиң яман болса, Гелиңға пичақ тәңләп турғандәк өзүңни тарт.
3 не жадай його ласощів, бо вони — хліб обма́нливий!
Униң назу-немәтлирини тама қилма, Улар адәм алдайдиған тамақлардур.
4 Не мордуйся, щоб мати багатство, — відступи́ся від ду́мки своєї про це, —
Бай болимән дәп өзүңни упратма; Өзүңниң зеһниңни бу ишқа қаратма.
5 свої очі ти зве́рнеш на нього, — й нема вже його: бо конче змайструє воно собі кри́ла, і полетить, мов орел той, до неба.
[Байлиқларға] көз тикишиң биләнла, улар йоқ болиду; Пул-мал дәрвәқә өзигә қанат ясап, Худди бүркүттәк асманға учуп кетәр.
6 не їж хліба в злоокого, і не пожада́й лакоми́нок його,
Ач көзниң ненини йемә, Униң есил назу-немәтлирини тама қилма;
7 бо як у душі своїй він обрахо́вує, такий є. Він скаже тобі: „їж та пий!“, але серце його не з тобою, —
Чүнки униң көңли қандақ болғандәк, өзиму шундақ. У ағзида: — Қени, алсила, ичсилә! — десиму, Бирақ көңлидә сени ойлиғини йоқ.
8 той кава́лок, якого ти з'їв, із себе ви́кинеш, і свої гарні слова́ надаремно потра́тиш!
Йегән бир жутум таамниму қусуветисән, Униңға қилған чирайлиқ сөзлириңму бекарға кәткән болиду.
9 Не кажи до ушей нерозумному, бо пого́рдить він мудрістю слів твоїх.
Ахмаққа йол көрситип салма, Чүнки у әқил сөзлириңни көзгә илмас.
10 Не пересува́й віково́ї границі, і не входь на сирі́тські поля́,
Қедимдә бекиткән йәрниң пасил ташлирини йөткимә, Житимларниң етизлириғиму аяқ басма;
11 бо їхній Визволи́тель міцни́й, — Він за справу їхню буде суди́тись з тобою!
Чүнки уларниң Һәмҗәмәт-Қутқузғучиси интайин күчлүктур; У Өзи улар үчүн үстүңдин дәва қилар.
12 Своє серце зверни до навча́ння, а уші свої — до розумних рече́й.
Несиһәткә көңүл қой, Илим-билимләргә қулақ сал.
13 Не стримуй напу́чування юнака́, — коли різкою ви́б'єш його, не помре:
Балаңға тәрбийә бериштин еринмә; Әгәр таяқ билән урсаң, у өлүп кәтмәйду;
Сән уни таяқ билән урсаң, Бәлким уни тәһтисарадин қутқузивалисән. (Sheol h7585)
15 Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце,
И оғлум, дана болсаң, Мениң қәлбим қанчә хуш болар еди!
16 і нутро́ моє буде ті́шитись, коли уста твої говори́тимуть слу́шне.
Ағзиңда орунлуқ сөзләр болса, ич-ичимдин шатлинимән.
17 Нехай серце твоє не зави́дує грішним, і повся́кчас пильнуй тільки стра́ху Господнього,
Гуна садир қилғучиларға рәшк қилма, Һәрдайим Пәрвәрдигардин әймиништә турғин;
18 бо існує майбутнє, і наді́я твоя не загине.
Шундақ қилғиниңда җәзмән көридиған яхши күнүң болиду, Арзу-үмүтүң бекарға кәтмәс.
19 Послухай, мій сину, та й помудрі́й, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною.
И оғлум, сөзүмгә қулақ селип дана бол, Қәлбиңни [Худаниң] йолиға башлиғин.
20 Не будь поміж тими, що жлу́ктять вино, поміж тими, що м'ясо собі пожира́ють,
Мәйхорларға арилашма, Нәпси яман гөшхорлар билән барди-кәлди қилма;
21 бо п'яни́ця й жеру́н збідні́ють, а сонли́вий одя́гне лахмі́ття.
Чүнки һарақкәш билән нәпси яман ахирида йоқсуллуқта қалар, Ғәпләт уйқисиға патқанларға җәндә кийимни кийгүзәр.
22 Слухай ба́тька свого, — він тебе породив, і не горду́й, як поста́ріла мати твоя.
Сени тапқан атаңниң сөзини аңла, Анаң қериғанда униңға һөрмәтсизлик қилма.
23 Купи собі й не продавай правду, мудрість, і карта́ння та розум.
Һәқиқәтни сетивал, Уни һәргиз сетивәтмә. Даналиқ, тәрбийә вә йорутулушниму ал.
24 Буде ве́льми радіти ба́тько праведного, і родитель премудрого вті́шиться ним.
Һәққаний балиниң атиси чоң хошаллиқ тапар; Дана оғулни тапқан атиси униңдин хурсән болар.
25 Хай радіє твій ба́тько та мати твоя, хай поті́шиться та, що тебе породила.
Ата-анаңни сөйүндүрүп, Сени туққан анаңни хуш қил.
26 Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають доро́ги мої.
И оғлум, қәлбиңни маңа тапшур; Көзлириңму һаятлиқ йоллиримға тикилсун!
27 Бо блудни́ця — то яма глибока, а крини́ця тісна́ — чужа жінка.
Чүнки паһишә аял чоңқур оридур, Бузуқ ят аял тар зиндандур;
28 І вона, мов грабі́жник, чату́є, і примно́жує зра́дників поміж людьми́.
Улар қарақчидәк мөкүвелип, Инсанийәт арисидики вапасизларни көпәйтәр.
29 В кого „ой“, в кого „ай“, в кого сва́рки, в кого кло́піт, в кого рани даре́мні, в кого о́чі червоні? —
Кимдә азап бар? Кимдә дәрд-әләм? Ким җедәл ичидә қалар? Ким налә-пәряд көтирәр? Ким сәвәпсиз ярилинар? Кимниң көзи қизирип кетәр?
30 У тих, хто запі́знюється над вином, у тих, хто прихо́дить попро́бувати вина змі́шаного.
Дәл шарап үстидә узун олтарған, Әбҗәш шараптин тетишқа алдириған мәйхорлар!
31 Не дивись на вино, як воно рум'яні́є, як вибли́скує в келіху й рі́вненько ллється, —
Шарапниң әҗайип қизиллиғиға, униң җамдики җулалиғиға, Кишиниң гелидин шундақ силиқ өткәнлигигә мәптун болуп қалма!
32 кінець його буде кусати, як гад, і вжа́лить, немов та гадюка, —
Ахирида у зәһәрлик иландәк чеқивалиду, Оқ иландәк нәштирини санҗийду.
33 пантрува́тимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говори́тиме ду́рощі...
Көз алдиңда ғәлитә мәнзириләр көрүниду, Ағзиңдин қалаймиқан сөзләр чиқиду.
34 І ти будеш, як той, хто лежить у сере́дині моря, й як той, хто лежить на щогло́вім верху́.
Худди деңиз-океанларда ләйләп қалғандәк, Йәлкәнлик кеминиң мома яғичи үстидә ятқандәк болисән.
35 І скажеш: „Побили мене, та мені не боліло, мене шту́рхали, я ж не почув, — коли я прокинусь, шукатиму далі того ж“.
Сән чоқум: — Бириси мени урди, лекин мән яриланмидим! Бириси мени таяқ билән урди, бирақ ағриғини сәзмидим!» — дәйсән. Бирақ сән йәнә: «Һошумға кәлсәмла, мән йәнила шарапни издәймән! — дәйсән.
