Приповісті 20
1 Вино — то насмі́шник, напій п'янки́й — галасу́н, і кожен, хто блу́дить у ньому, немудрий.
Luxuriosa res, vinum, et tumultuosa ebrietas: quicumque his delectatur, non erit sapiens.
2 Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає.
Sicut rugitus leonis, ita et terror regis: qui provocat eum, peccat in animam suam.
3 Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є.
Honor est homini, qui separat se a contentionibus: omnes autem stulti miscentur contumeliis.
4 Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема.
Propter frigus piger arare noluit: mendicabit ergo æstate, et non dabitur illi.
5 Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує.
Sicut aqua profunda, sic consilium in corde viri: sed homo sapiens exhauriet illud.
6 Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде?
Multi homines misericordes vocantur: virum autem fidelem quis inveniet?
7 У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його!
Iustus, qui ambulat in simplicitate sua, beatos post se filios derelinquet.
8 Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима.
Rex, qui sedet in solio iudicii, dissipat omne malum intuitu suo.
9 Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“
Quis potest dicere: Mundum est cor meum, purus sum a peccato?
10 Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа.
Pondus et pondus, mensura et mensura: utrumque abominabile est apud Deum.
11 Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий.
Ex studiis suis intelligitur puer, si munda et recta sint opera eius.
12 Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є.
Aurem audientem, et oculum videntem, Dominus fecit utrumque.
13 Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться!
Noli diligere somnum, ne te egestas opprimat: aperi oculos tuos, et saturare panibus.
14 „Зле, зле!“каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном.
Malum est, malum est, dicit omnis emptor: et cum recesserit, tunc gloriabitur.
15 Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд.
Est aurum, et multitudo gemmarum: et vas pretiosum labia scientiæ.
16 Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став.
Tolle vestimentum eius, qui fideiussor extitit alieni, et pro extraneis aufer pignus ab eo.
17 Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її.
Suavis est homini panis mendacii: et postea implebitur os eius calculo.
18 Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами.
Cogitationes consiliis roborantur: et gubernaculis tractanda sunt bella.
19 Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої.
Ei, qui revelat mysteria, et ambulat fraudulenter, et dilatat labia sua, ne commiscearis.
20 Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви!
Qui maledicit patri suo, et matri, extinguetur lucerna eius in mediis tenebris.
21 Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений!
Hereditas, ad quam festinatur in principio, in novissimo benedictione carebit.
22 Не кажи: „Надолу́жу я зло!“— май надію на Господа, і Він допоможе тобі.
Ne dicas: Reddam malum: expecta Dominum, et liberabit te.
23 Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі.
Abominatio est apud Dominum pondus et pondus: statera dolosa non est bona.
24 Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою?
A Domino diriguntur gressus viri: quis autem hominum intelligere potest viam suam?
25 Тене́та люди́ні казати „святе́“нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати.
Ruina est homini devorare sanctos, et post vota retractare.
26 Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук.
Dissipat impios rex sapiens, et incurvat super eos fornicem.
27 Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує.
Lucerna Domini spiraculum hominis, quæ investigat omnia secreta ventris.
28 Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю.
Misericordia, et veritas custodiunt regem, et roboratur clementia thronus eius.
29 Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́.
Exultatio iuvenum, fortitudo eorum: et dignitas senum canities.
30 Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота.
Livor vulneris absterget mala: et plagæ in secretioribus ventris.
