Приповісті 19
1 Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.
Пәзиләтлик йолда маңған кәмбәғәл, Һейлигәр сөзлүк ахмақтин яхшидур.
2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.
Йәнә, ғәйрити бар киши билимсиз болса болмас; Алдираңғу йолдин чиқар.
3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.
Кишиниң ахмақлиғи өз йолини астин-үстин қиливетәр; Шундақ туруқлуқ у көңлидә Пәрвәрдигардин рәнҗип ағринар.
4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.
Байлиқ достни көп қилар; Мискинләр бар достидинму айрилип қалар.
5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.
Ялған гувалиқ қилған җазаланмай қалмас; Ялған ейтқучиму җазадин қутулалмас.
6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.
Тола адәм сехийдин илтипат көзләр; Соғат берип турғучиға һәммә киши досттур.
7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!
Намратлашқандин қериндашлириму зерикәр; Униң достлири техиму жирақ қачар; Ялвуруп қоғлисиму, улар тепилмас.
8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.
Пәм-парасәткә еришкүчи өзигә көйүнәр; Нурни сақлиған кишиниң бәхити болар.
9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.
Ялған гувалиқ қилған җазаланмай қалмас; Ялған ейтқучиму һалак болар.
10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.
Һәшәмәтлик турмуш ахмаққа ярашмас; Қулниң әмәлдарлар үстидин һөкүм сүрүши техиму қамлашмас.
11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.
Данишмәнлик егисини асанлиқчә аччиқланмайдиған қилар; Хаталиқни йопутуп кәчүрүш униң шөһритидур.
12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.
Падишаһниң ғәзиви ширниң һувлишиға охшаш дәһшәтлик болар; Униң шәпқити юмран от-чөпкә чүшкән шәбнәмдәк шериндур.
13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.
Ахмақ оғул атиси үчүн балайиқазадур; Урушқақ хотунниң зарлашлири тохтимай темип чүшкән тамчә-тамчә йеғинға охшаштур.
14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.
Өй билән мал-мүлүк ата-бовилардин мирастур; Бирақ пәм-парасәтлик хотун Пәрвәрдигарниң илтипатидиндур.
15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.
Һорунлуқ кишини ғәпләт уйқиға ғәриқ қилар; Бекар тәләп ачарчилиқниң дәрдини тартар.
16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.
[Пәрвәрдигарниң] әмригә әмәл қилған киши өз җенини сақлар; Өз йоллиридин һези болмиған киши өләр.
17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.
Кәмбәғәлләргә рәһимдиллиқ қилған, Пәрвәрдигарға қәриз бәргән билән баравәрдур; Униң шәпқитини [Пәрвәрдигар] қайтурар.
18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.
Пәрзәнтиңниң тәрбийини қобул қилишиға үмүтвар болуп, Уни җазалап тәрбийә берип турғин; Лекин уни өлгичә хар болсун дегүчи болма.
19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.
Қәһрлик киши җаза тартар; Уни қутқузмақчи болсаң, қайта-қайта қутқузушуң керәк.
20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.
Несиһәтни аңлиғин, тәрбийәни қобул қилғин, Ундақ қилғанда кейинки күнлириңдә дана болисән.
21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.
Кишиниң көңлидә нурғун нийәтләр бар; Ахирида пәқәт Пәрвәрдигарниң далаләт-һидайитидин чиққан иш ақар.
22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.
Кишиниң йеқимлиғи униң меһир-муһәббитидиндур; Мискин болуш ялғанчилиқтин яхшидур.
23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.
Пәрвәрдигардин әйминиш кишини һаятқа ериштүрәр; У киши хатирҗәм, тоқ яшап, балайиқаза чүшүрүлүшидин халий болар.
24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.
Һорун қолини сунуп қачиға тиққини билән, Ғизани ағзиға селишқиму һорунлуқ қилар.
25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.
Һакавурға қилинған таяқ җазаси саддиға қилинған ибрәттур; Йорутулған кишигә берилгән тәнбиһ, Униң билимини техиму зиядә қилар.
26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —
Атисиниң мелини булиған, Анисини өйидин һайдап чиқарған, Рәсвалиқ, иза-аһанәт қалдурғучи оғулдур.
27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!
И оғул, несиһәткә қулиқиңни юпурувалсаң, Әқилниң тәлимлиридин жирақлашқиниңдур.
28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.
Пәскәш гувачи адаләтни мазақ қилғучидур; Яман адәмниң ағзи рәзилликни жутар.
29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.
Һакавурлар үчүн җазалар тәйярдур, Ахмақларниң дүмбисигә уридиған қамча тәйярдур.
