Приповісті 19
1 Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.
Сиромах који ходи у безазлености својој бољи је него опаки уснама својим, који је безуман.
2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.
Кад је душа без знања, није добро; и ко је брзих ногу, спотиче се.
3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.
Лудост човечија превраћа пут његов, а срце се његово гневи на Господа.
4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.
Богатство прибавља много пријатеља, а сиромаха оставља пријатељ његов.
5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.
Лажан сведок неће остати без кара, и ко говори лаж, неће побећи.
6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.
Многи угађају кнезу, и свак је пријатељ човеку податљивом.
7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!
На сиромаха мрзе сва браћа његова, још више се пријатељи његови удаљују од њега; виче за њима, али их нема.
8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.
Ко прибавља разум, љуби душу своју; и ко пази на мудрост, наћи ће добро.
9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.
Сведок лажан неће остати без кара, и ко говори лаж, погинуће.
10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.
Не доликују безумном милине, ни слузи да влада кнезовима.
11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.
Разум задржава човека од гнева, и част му је мимоићи кривицу.
12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.
Царева је срдња као рика младог лава, и љубав је његова као роса трави.
13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.
Безуман је син мука оцу свом, и свадљивост женина непрестано прокисивање.
14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.
Кућа и имање наслеђује се од отаца; а од Господа је разумна жена.
15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.
Леност наводи тврд сан, и немарљива душа гладоваће.
16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.
Ко држи заповести, чува душу своју; а ко не мари за путеве своје, погинуће.
17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.
Господу позаима ко поклања сиромаху, и платиће му за добро његово.
18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.
Карај сина свог докле има надања и на погибао његову да не прашта душа твоја.
19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.
Велик гнев показуј кад прашташ кар, и кад опростиш, после већма покарај.
20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.
Слушај савет и примај наставу, да после будеш мудар.
21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.
Много има мисли у срцу човечијем, али шта Господ науми оно ће остати.
22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.
Жеља човеку треба да је да чини милост, а бољи је сиромах него лажа.
23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.
Страх је Господњи на живот; у кога је он, борави сит, нити га походи зло.
24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.
Лењивац крије руку своју у недра, ни к устима својим не приноси је.
25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.
Удри подсмевача да луди омудра, и разумног накарај да разуме науку.
26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —
Син срамотан и прекоран упропашћује оца и одгони матер.
27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!
Немој, сине, слушати науке која одводи од речи разумних.
28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.
Неваљао сведок подсмева се правди, и уста безбожника прождиру на неправду.
29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.
Готови су подсмевачима судови и безумницима бој на леђа.
