Приповісті 19
1 Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.
Betre er ein fatigmann som ferdast lytelaust enn ein mann med range lippor som attpå er ein dåre.
2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.
Den som er tankelaus i hugen, gjeng det gale, og den som stig for fort med føterne, han stig i miss.
3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.
Mannsens eigi vitløysa fører til fall, men han harmast i sitt hjarta på Herren.
4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.
Velstand samla mange vener, men fatigmann vert skild frå venen sin.
5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.
Det falske vitnet skal’kje verta urefst, og den som andar lygn, skal ikkje sleppa undan.
6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.
Mange smeikjer den gjæve, og kvar mann er ven med den rauste.
7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!
Fatigmanns brør hatar honom alle, enn meir dreg hans vener seg burt frå honom. Han fer etter ord som er inkjevetta.
8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.
Den som elskar si sjæl, han vinn seg vit, den som vaktar sitt skyn, skal finna lukka.
9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.
Det falske vitnet skal’kje verta urefst, og den som andar lygn, skal tynast.
10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.
Det høver ei for dåren å hava gode dagar, enn mindre for ein træl å råda yver hovdingar.
11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.
Mannsens klokskap gjev honom tol, og det er hans æra å tilgjeva brot.
12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.
Konungs harm er som når løva burar, men godhugen hans er som dogg i graset.
13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.
Ein dårleg son er reint ei ulukka for far sin, og kjerringtrætta er som si-drop frå taket.
14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.
Hus og gods er fedre-arv, men frå Herren kjem ei vitug kona.
15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.
Leta svæver tungt i svevn, og letingen skal svelta.
16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.
Den som tek vare på bodet, tek vare på sitt liv, den som ei ansar si åtferd, skal missa livet.
17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.
Den som gjer miskunn mot armingen, låner til Herren, og av honom fær han vederlag for si velgjerning.
18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.
Aga son din, for endå er det von, men lat deg ikkje driva til å drepa honom.
19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.
Den som er svært sinna, lyt bøta for det, for um du hjelper han, du gjer vondt verre.
20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.
Høyr på råd og lat deg aga, so du til slutt kann verta vis.
21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.
Mange tankar er i mannsens hjarta, men Herrens råd fær framgang.
22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.
Mannsens miskunn er hans gode vilje, og fatig man er betre enn ein som lyg.
23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.
Otte for Herren fører til liv, mett fær ein kvila og vert ikkje heimsøkt med vondt.
24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.
Stikk den late si hand i fatet, so idest han ei ta ho upp att til munnen.
25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.
Slær du spottaren, so vert uvitingen klok, og agar du den vituge, so fær han vit på kunnskap.
26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —
Den som er vond med far sin og jagar mor si burt, han er ein son til skam og skjemd.
27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!
Høyr ikkje soleis på refsing, son min, at du villar deg burt frå kunnskaps ord!
28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.
Eit nidings-vitne spottar det som rett er, og munnen på gudlause gløyper urett.
29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.
Refsingsdomar er ferdige for spottaren og slag for ryggen på dårar.
