Приповісті 19
1 Ліпший убогий, що ходить в своїй непови́нності, ніж лукавий уста́ми та нерозумний.
Melior est pauper, qui ambulat in simplicitate sua, quam dives torquens labia sua, et insipiens.
2 Теж не добра душа без знання́, а хто на́глить ногами, спіткне́ться.
Ubi non est scientia animæ, non est bonum: et qui festinus est pedibus, offendet.
3 Глупо́та люди́ни дорогу її викривля́є, і на Господа гні́вається її серце.
Stultitia hominis supplantat gressus eius: et contra Deum fervet animo suo.
4 Маєток примно́жує дру́зів числе́нних, а від бідака́ відпадає й товариш його.
Divitiæ addunt amicos plurimos: a paupere autem et hi, quos habuit, separantur.
5 Свідок брехливий не буде без кари, а хто бре́хні говорить, не буде врято́ваний.
Testis falsus non erit impunitus: et qui mendacia loquitur, non effugiet.
6 Багато-хто го́дять тому, хто гостинці дає, і кожен товариш люди́ні, яка не скупи́ться на дари.
Multi colunt personam potentis, et amici sunt dona tribuentis.
7 Бідаря́ ненави́дять всі браття його, а тимбільш його при́ятелі відпадають від нього; а коли за словами поради женеться, — нема їх!
Fratres hominis pauperis oderunt eum: insuper et amici procul recesserunt ab eo. Qui tantum verba sectatur, nihil habebit:
8 Хто ума набуває, кохає той душу свою, а хто розум стереже́, той знахо́дить добро́.
qui autem possessor est mentis, diligit animam suam, et custos prudentiæ inveniet bona.
9 Свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине.
Falsus testis non erit impunitus: et qui loquitur mendacia, peribit.
10 Не лицю́є пишно́та безумному, тим більше рабові панувати над зве́рхником.
Non decent stultum deliciæ: nec servum dominari principibus.
11 Розум люди́ни припинює гнів її, а вели́чність її — перейти над провиною.
Doctrina viri per patientiam noscitur: et gloria eius est iniqua prætergredi.
12 Гнів царя — немов рик левчука́, а ласка́вість його — як роса на траву.
Sicut fremitus leonis, ita et regis ira: et sicut ros super herbam, ita et hilaritas eius.
13 Син безумний — погибіль для батька свого́, а жінка сварлива — як ри́нва, що з неї вода тече за́вжди.
Dolor patris, filius stultus: et tecta iugiter perstillantia, litigiosa mulier.
14 Хата й маєток — спа́дщина батьків, а жінка розумна — від Господа.
Domus, et divitiæ dantur a parentibus: a Domino autem proprie uxor prudens.
15 Лі́нощі сон накидають, і лінива душа — голодує.
Pigredo immittit soporem, et anima dissoluta esuriet.
16 Хто заповідь охороня́є, той душу свою стереже́; хто дороги свої легкова́жить, — помре.
Qui custodit mandatum, custodit animam suam: qui autem negligit viam suam, mortificabitur.
17 Хто милости́вий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолу́жить йому.
Fœneratur Domino qui miseretur pauperis: et vicissitudinem suam reddet ei.
18 Карта́й свого сина, коли є наді́я навчити, та забити його — не підно́сь свою душу.
Erudi filium tuum, ne desperes: ad interfectionem autem eius ne ponas animam tuam.
19 Люди́на великого гніву хай кару несе, бо якщо ти вряту́єш її, то вчи́ниш ще гірше.
Qui impatiens est, sustinebit damnum: et cum rapuerit, aliud apponet.
20 Слухай ради й карта́ння приймай, щоб мудрим ти став при своєму кінці́.
Audi consilium, et suscipe disciplinam, ut sis sapiens in novissimis tuis.
21 У серці люди́ни багато думо́к, але ви́повниться тільки за́дум Господній.
Multæ cogitationes in corde viri: voluntas autem Domini permanebit.
22 Здобу́ток люди́ні — то милість її, але ліпший біда́р за люди́ну брехливу.
Homo indigens misericors est: et melior est pauper quam vir mendax.
23 Страх Господній веде́ до життя, і хто його має, той ситим ночує, і зло не дося́гне його.
Timor Domini ad vitam: et in plenitudine commorabitur, absque visitatione pessima.
24 У миску стромляє лінюх свою руку, до уст же своїх не піді́йме її.
Abscondit piger manum suam sub ascella, nec ad os suum applicat eam.
25 Як битимеш нерозважного, то помудріє й немудрий, а будеш розумного остеріга́ти, то він зрозуміє поуку.
Pestilente flagellato stultus sapientior erit: si autem corripueris sapientem, intelliget disciplinam.
26 Хто батька грабує, хто матір жене? — Це син, що засти́джує та осоро́млює, —
Qui affligit patrem, et fugat matrem, ignominiosus est et infelix.
27 перестань же, мій сину, навчатися від нерозумних, щоб відступитися від слів знання́!
Non cesses fili audire doctrinam, nec ignores sermones scientiæ.
28 Свідок нікчемний висміює суд, а уста безбожних вибри́зкують кривду.
Testis iniquus deridet iudicium: et os impiorum devorat iniquitatem.
29 На насмі́шників кари готові пості́йно, і вдари на спи́ну безумним.
Parata sunt derisoribus iudicia: et mallei percutientes stultorum corporibus.
