< Приповісті 17 >
1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
