Приповісті 17
1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
Лучше укрух хлеба со сластию в мире, нежели дом исполнен многих благих и неправедных жертв со бранию.
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
Раб смыслен обладает владыки безумными, в братиих же разделит (имение) на части.
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
Якоже искушается в пещи сребро и злато, тако избранная сердца у Господа.
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
Злый послушает языка законопреступных, праведный же не внимает устнам лживым.
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
Ругайся убогому раздражает Сотворшаго его, радуяйся же о погибающем не обезвинится: милуяй же помилован будет.
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
Венец старых чада чад: похвала же чадом отцы их. Верному весь мир богатство, неверному же ниже пенязь.
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
Неприличны суть безумному устне верны, ниже праведному устне лживы.
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
Мзда благодатей наказание употребляющым: и аможе аще обратится, успеет.
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
Иже таит обиды, ищет любве: а иже ненавидит скрывати, разлучает други и домашния.
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
Сокрушает прещение сердце мудраго: безумный же биемь не чувствует (ран).
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
Прекословия воздвижет всяк злый: Господь же ангела немилостива послет нань.
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
Впадет попечение мужу смысленну: безумнии же размышляют злая.
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
Иже воздает злая за благая, не подвигнутся злая из дому его.
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
Власть дает словесем начало правды: предводителствует же скудости пря и брань.
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
Иже судит праведнаго неправедным, неправеднаго же праведным, нечист и мерзок у Господа.
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
Вскую бяше имение безумному? Стяжати бо премудрости безсердый не может. Иже высок творит свой дом, ищет сокрушения: остроптеваяй же учитися впадет во злая.
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
На всяко время друг да будет тебе, братия же в нуждах полезни да будут: сего бо ради раждаются.
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
Муж безумен плещет и радуется себе, якоже поручаяйся испоручит друга своего, на своих же устнах огнь сокровишствует.
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
Грехолюбец радуется сваром, а жестокосердый не усрящет благих.
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
Муж удобопреложный языком впадет во злая: сердце же безумнаго болезнь стяжавшему е.
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
Не веселится отец о сыне ненаказаннем: сын же мудр веселит матерь свою.
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
Сердце веселящеся благоиметися творит: мужу же печальну засышут кости.
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
Приемлющему дары неправедно в недра не предуспевают путие: нечестивый же укланяет пути правды.
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
Лице разумно мужа премудра, очи же безумнаго на концех земли.
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
Гнев отцу сын безумен, и болезнь рождшей его.
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
Тщеты творити мужу праведну не добро, ниже преподобно наветовати властем праведным.
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
Иже щадит глагол произнести жесток, разумен: долготерпеливый же муж премудр, лучше ищущаго науки.
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
Несмысленному вопросившу о мудрости, мудрость вменится: нема же кто себе творит, возмнится разумен быти.
