Приповісті 17
1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
Бољи је залогај сувог хлеба с миром него кућа пуна поклане стоке са свађом.
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
Разуман слуга биће господар над сином срамотним и с браћом ће делити наследство.
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
Топионица је за сребро и пећ за злато, а срца искушава Господ.
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
Зао човек пази на усне зле, а лажљивац слуша језик пакостан.
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
Ко се руга сиромаху, срамоти Створитеља његовог; ко се радује несрећи, неће остати без кара.
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
Венац су старцима унуци, а слава синовима оци њихови.
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
Не приличи безумном висока беседа, а камоли кнезу лажљива беседа.
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
Поклон је драги камен ономе који га прима, куда се год окрене напредује.
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
Ко покрива преступ, тражи љубав; а ко понавља ствар, раставља главне пријатеље.
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
Укор тишти разумног већма него лудог сто удараца.
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
Зао човек тражи само одмет, али ће се љут гласник послати на њ.
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
Боље је да човека срете медведица којој су отети медведићи, него безумник у свом безумљу.
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
Ко враћа зло за добро, неће се зло одмаћи од куће његове.
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
Ко почне свађу, отвори уставу води; зато пре него се заметне, прођи се распре.
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
Ко оправда кривога и ко осуди правога, обојица су гад Господу.
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
На шта је благо безумном у руци кад нема разума да прибави мудрост?
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
У свако доба љуби пријатељ, и брат постаје у невољи.
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
Човек безуман даје руку и јамчи се за пријатеља свог.
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
Ко милује свађу, милује грех; ко подиже увис врата своја, тражи погибао.
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
Ко је опаког срца, неће наћи добра; и ко дволичи језиком, пашће у зло.
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
Ко роди безумна, на жалост му је, нити ће се радовати отац лудога.
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
Срце весело помаже као лек, а дух жалостан суши кости.
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
Безбожник прима поклон из недара да преврати путеве правди.
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
Разумном је на лицу мудрост, а очи безумнику врљају накрај земље.
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
Жалост је оцу свом син безуман, и јад родитељци својој.
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
Није добро глобити праведника, ни да кнезови бију кога што је радио право.
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
Устеже речи своје човек који зна, и тиха је духа човек разуман.
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
И безуман кад ћути, мисли се да је мудар, и разуман, кад стискује усне своје.
