Приповісті 17
1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
Betre er ein turr brødmole med ro attåt enn huset fullt av høgtidskost med trætta til.
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
Den kloke tenar skal råda yver ein uvisleg son, og millom brøder fær han skifta arv.
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
Diglen røyner sylvet og omnen gullet, men den som røyner hjarto, det er Herren.
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
Den vonde lyder på vondskapslippa, ljugaren lyder på tyningstunga.
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
Spear du den fatige, so spottar du hans skapar, den som gled seg yver ulukka, skal få si refsing.
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
Ein krans for dei gamle er barneborn, og ei æra for borni er federne deira.
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
Det høver ikkje for ein dåre å tala store ord, enn mindre for ein fagnamann å ljuga.
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
Gåva er ein glimestein for den som fær ho; kvar ho vender seg, der fær ho framgang.
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
Søkjer du kjærleik, skyler du misgjerd, men riv du upp att ei sak, skil ven frå ven.
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
Vondord gjer meir på den vituge enn hundrad hogg på dåren.
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
Berre upprør søkjer den vonde, men ein hard bodberar vert send imot han.
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
Møt heller ei binna som hev mist sine ungar enn ein dåre med narreskapen hans!
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
Den som løner godt med vondt, frå hans hus skal ikkje det vonde vika.
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
Å taka til med strid er som å sleppa vatn ut, haldt difor upp med trætta fyrr nokon gliser med tennerne!
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
Den som frikjenner ein ugudleg og den som domfeller ein rettferdig, dei er båe tvo ein styggedom for Herren.
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
Kva skal pengar i handi på dåren? Å kjøpa visdom hev han’kje vit til.
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
Venen elskar alltid, og bror vert fødd til hjelp i naud.
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
Ein vitlaus mann er den som handtekst, som gjeng i borg hjå grannen sin.
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
Den som elskar trætta, elskar misgjerning, den som byggjer døri si høg, søkjer fall.
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
Den som hev eit rangt hjarta, vinn ikkje lukka, og den som forvender tunga si, fell i ulukka.
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
Den som avlar eit narr, fær sorg, og ikkje gled seg far til ein dåre.
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
Gladværugt hjarta gjev lækjedom god, men nedslege mod fær beini te visna.
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
Gudlaus mann tek gåva i løynd til å bøygja rettargangen.
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
Den vituge hev visdom for augo, men dåren hev augo ved heimsens ende.
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
Uvitug son er til gremme for far sin, og beisk sorg for henne som fødde’n.
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
Det er’kje godt at og rettferdige fær refsing, og ei at fagna folk fær slag for det som rett er.
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
Den skynsame sparer på ordi, og den vituge mann er kald i hugen.
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
Um dåren tagde, gjekk han og for vismann, og for ein vitug mann når han heldt munn.
