Приповісті 17
1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
Sauss kumoss ar mieru ir labāks, nekā pilns nams ar kaujamiem, kur ķildas.
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
Gudrs kalps valdīs pār netiklu dēlu un dalīs mantojumu starp brāļiem.
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
Kausējamais katls sudrabu, un ceplis zeltu, bet Tas Kungs pārbauda sirdis.
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
Netiklis klausās uz blēņu valodām, melkulis griež ausi uz neliešu mēlēm.
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
Kas nabagu apsmej, tas nievā viņa Radītāju, un kas par viņa bēdām priecājās, nepaliks nesodīts.
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
Sirmgalvju kronis ir bērnu bērni, un bērnu goda rota ir viņu tēvi.
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
Ģeķiem nepieder augsti vārdi, nedz lielam kungam melot.
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
Kam ir ko dot, tam tas ir kā dārgs akmens; kur tik tas griežas, tur labi izdodas.
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
Kas grēku apklāj, tas iekopj draudzību; bet kas vainu no jauna aizņem, sarīdina radus.
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
Aprāšana vairāk satriec prātīgo, nekā simts sitienu ģeķi.
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
Dumpinieks meklē tik ļaunu vien, bet bargs vēstnesis pret viņu taps sūtīts.
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
Labāki lāču māti sastapt, kurai bērni paņemti, nekā ģeķi viņa ģeķībā.
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
Kas labu ar ļaunu atmaksā, no tā nama ļaunums neatstāsies.
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
Ķildu sākt ir kā ūdens dambi izplēst; pirms sāk jaukties, atstājies.
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
Kas bezdievīgu taisno un taisnu pazudina, tie abi Tam Kungam ir negantība.
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
Ko palīdz ģeķim maksa rokā, gudrību pirkt, kad jēgas nav.
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
Draugs mīļo ikkatrā laikā, bet brālis piedzen bēdu dienā.
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
Tas ir negudrs, kas roku dod galvodams priekš sava tuvākā.
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
Kas ķildu mīļo, tas mīļo grēku; un kas savas durvis taisa augstas, tas meklē nelaimi.
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
Kam nelieša sirds, tas laba neatradīs; un kam netikla mēle, tas iekritīs nelaimē.
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
Kas ģeķi dzemdina, tam tas būs par skumjām, un ģeķa tēvs nevar priecāties.
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
Priecīga sirds dziedina vainas, bet sagrauzts gars izkaltē kaulus.
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
Bezdievīgais ņem slepeni dāvanas, locīt taisnības ceļu.
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
Prātīga cilvēka vaigā ir gudrība, bet ģeķa acis laistās līdz pasaules galiem.
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
Ģeķīgs dēls savam tēvam par sirdēstiem, un rūgtums tai, kas viņu dzemdējusi.
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
Jau nav labi, taisno sodīt, ne vēl goda vīru sist taisnības dēļ.
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
Kas savu muti valda, tam ir samaņa, un kam lēns gars, tas ir prāta vīrs.
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
Pat ģeķi, kad tik klusu cieš, notur par gudru, un par prāta vīru, kamēr savu muti tur.
