Приповісті 17
1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.
Melior est buccella sicca cum gaudio quam domus plena victimis cum jurgio.
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.
Servus sapiens dominabitur filiis stultis, et inter fratres hæreditatem dividet.
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.
Sicut igne probatur argentum et aurum camino, ita corda probat Dominus.
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.
Malus obedit linguæ iniquæ, et fallax obtemperat labiis mendacibus.
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.
Qui despicit pauperem exprobrat factori ejus, et qui ruina lætatur alterius non erit impunitus.
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.
Corona senum filii filiorum, et gloria filiorum patres eorum.
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.
Non decent stultum verba composita, nec principem labium mentiens.
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.
Gemma gratissima exspectatio præstolantis; quocumque se vertit, prudenter intelligit.
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.
Qui celat delictum quærit amicitias; qui altero sermone repetit, separat fœderatos.
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.
Plus proficit correptio apud prudentem, quam centum plagæ apud stultum.
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.
Semper jurgia quærit malus: angelus autem crudelis mittetur contra eum.
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.
Expedit magis ursæ occurrere raptis fœtibus, quam fatuo confidenti in stultitia sua.
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.
Qui reddit mala pro bonis, non recedet malum de domo ejus.
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!
Qui dimittit aquam caput est jurgiorum, et antequam patiatur contumeliam judicium deserit.
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.
Qui justificat impium, et qui condemnat justum, abominabilis est uterque apud Deum.
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?
Quid prodest stulto habere divitias, cum sapientiam emere non possit? Qui altum facit domum suam quærit ruinam, et qui evitat discere incidet in mala.
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.
Omni tempore diligit qui amicus est, et frater in angustiis comprobatur.
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.
Stultus homo plaudet manibus, cum spoponderit pro amico suo.
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.
Qui meditatur discordias diligit rixas, et qui exaltat ostium quærit ruinam.
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.
Qui perversi cordis est non inveniet bonum, et qui vertit linguam incidet in malum.
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.
Natus est stultus in ignominiam suam; sed nec pater in fatuo lætabitur.
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.
Animus gaudens ætatem floridam facit; spiritus tristis exsiccat ossa.
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.
Munera de sinu impius accipit, ut pervertat semitas judicii.
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.
In facie prudentis lucet sapientia; oculi stultorum in finibus terræ.
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.
Ira patris filius stultus, et dolor matris quæ genuit eum.
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!
Non est bonum damnum inferre justo, nec percutere principem qui recta judicat.
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.
Qui moderatur sermones suos doctus et prudens est, et pretiosi spiritus vir eruditus.
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.
Stultus quoque, si tacuerit, sapiens reputabitur, et si compresserit labia sua, intelligens.
