Приповісті 17

1 Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.

١ لُقْمَةٌ يَابِسَةٌ وَمَعَهَا سَلَامَةٌ، خَيْرٌ مِنْ بَيْتٍ مَلآنٍ ذَبَائِحَ مَعَ خِصَامٍ.

2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.

٢ اَلْعَبْدُ ٱلْفَطِنُ يَتَسَلَّطُ عَلَى ٱلِٱبْنِ ٱلْمُخْزِي وَيُقَاسِمُ ٱلْإِخْوَةَ ٱلْمِيرَاثَ.

3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.

٣ ٱلْبُوطَةُ لِلْفِضَّةِ، وَٱلْكُورُ لِلذَّهَبِ، وَمُمْتَحِنُ ٱلْقُلُوبِ ٱلرَّبُّ.

4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.

٤ ٱلْفَاعِلُ ٱلشَّرَّ يَصْغَى إِلَى شَفَةِ ٱلْإِثْمِ، وَٱلْكَاذِبُ يَأْذَنُ لِلِسَانِ فَسَادٍ.

5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.

٥ ٱلْمُسْتَهْزِئُ بِٱلْفَقِيرِ يُعَيِّرُ خَالِقَهُ. ٱلْفَرْحَانُ بِبَلِيَّةٍ لَا يَتَبَرَّأُ.

6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.

٦ تَاجُ ٱلشُّيُوخِ بَنُو ٱلْبَنِينَ، وَفَخْرُ ٱلْبَنِينَ آبَاؤُهُمْ.

7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.

٧ لَا تَلِيقُ بِٱلْأَحْمَقِ شَفَةُ ٱلسُّودَدِ. كَمْ بِٱلْأَحْرَى شَفَةُ ٱلْكَذِبِ بِٱلشَّرِيفِ!

8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.

٨ ٱلْهَدِيَّةُ حَجَرٌ كَرِيمٌ فِي عَيْنَيْ قَابِلِهَا، حَيْثُمَا تَتَوَجَّهْ تُفْلِحْ.

9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.

٩ مَنْ يَسْتُرْ مَعْصِيَةً يَطْلُبِ ٱلْمَحَبَّةَ، وَمَنْ يُكَرِّرْ أَمْرًا يُفَرِّقْ بَيْنَ ٱلْأَصْدِقَاءِ.

10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.

١٠ اَلِٱنْتِهَارُ يُؤَثِّرُ فِي ٱلْحَكِيمِ أَكْثَرَ مِنْ مِئَةِ جَلْدَةٍ فِي ٱلْجَاهِلِ.

11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.

١١ اَلشِّرِّيرُ إِنَّمَا يَطْلُبُ ٱلتَّمَرُّدَ فَيُطْلَقُ عَلَيْهِ رَسُولٌ قَاسٍ.

12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.

١٢ لِيُصَادِفِ ٱلْإِنْسَانَ دُبَّةٌ ثَكُولٌ وَلَا جَاهِلٌ فِي حَمَاقَتِهِ.

13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.

١٣ مَنْ يُجَازِي عَنْ خَيْرٍ بِشَرٍّ لَنْ يَبْرَحَ ٱلشَّرُّ مِنْ بَيْتِهِ.

14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!

١٤ اِبْتِدَاءُ ٱلْخِصَامِ إِطْلَاقُ ٱلْمَاءِ، فَقَبْلَ أَنْ تَدْفُقَ ٱلْمُخَاصَمَةُ ٱتْرُكْهَا.

15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.

١٥ مُبَرِّئُ ٱلْمُذْنِبَ وَمُذَنِّبُ ٱلْبَرِيءَ كِلَاهُمَا مَكْرَهَةُ ٱلرَّبِّ.

16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?

١٦ لِمَاذَا فِي يَدِ ٱلْجَاهِلِ ثَمَنٌ؟ أَلِٱقْتِنَاءِ ٱلْحِكْمَةِ وَلَيْسَ لَهُ فَهْمٌ؟

17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.

١٧ اَلصَّدِيقُ يُحِبُّ فِي كُلِّ وَقْتٍ، أَمَّا ٱلْأَخُ فَلِلشِّدَّةِ يُولَدُ.

18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.

١٨ اَلْإِنْسَانُ ٱلنَّاقِصُ ٱلْفَهْمِ يَصْفِقُ كَفًّا وَيَضْمَنُ صَاحِبَهُ ضَمَانًا.

19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.

١٩ مُحِبُّ ٱلْمَعْصِيَةِ مُحِبُّ ٱلْخِصَامِ. ٱلْمُعَلِّي بَابَهُ يَطْلُبُ ٱلْكَسْرَ.

20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.

٢٠ ٱلْمُلْتَوِي ٱلْقَلْبِ لَا يَجِدُ خَيْرًا، وَٱلْمُتَقَلِّبُ ٱللِّسَانِ يَقَعُ فِي ٱلسُّوءِ.

21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.

٢١ مَنْ يَلِدُ جَاهِلًا فَلِحَزَنِهِ، وَلَا يَفْرَحُ أَبُو ٱلْأَحْمَقِ.

22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.

٢٢ ٱلْقَلْبُ ٱلْفَرْحَانُ يُطَيِّبُ ٱلْجِسْمَ، وَٱلرُّوحُ ٱلْمُنْسَحِقَةُ تُجَفِّفُ ٱلْعَظْمَ.

23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.

٢٣ ٱلشِّرِّيرُ يَأْخُذُ ٱلرَّشْوَةَ مِنَ ٱلْحِضْنِ لِيُعَوِّجَ طُرُقَ ٱلْقَضَاءِ.

24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.

٢٤ ٱلْحِكْمَةُ عِنْدَ ٱلْفَهِيمِ، وَعَيْنَا ٱلْجَاهِلِ فِي أَقْصَى ٱلْأَرْضِ.

25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.

٢٥ ٱلِٱبْنُ ٱلْجَاهِلُ غَمٌّ لِأَبِيهِ، وَمَرَارَةٌ لِلَّتِي وَلَدَتْهُ.

26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!

٢٦ أَيْضًا تَغْرِيمُ ٱلْبَرِيءِ لَيْسَ بِحَسَنٍ، وَكَذَلِكَ ضَرْبُ ٱلشُّرَفَاءِ لِأَجْلِ ٱلِٱسْتِقَامَةِ.

27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.

٢٧ ذُو ٱلْمَعْرِفَةِ يُبْقِي كَلَامَهُ، وَذُو ٱلْفَهْمِ وَقُورُ ٱلرُّوحِ.

28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.

٢٨ بَلِ ٱلْأَحْمَقُ إِذَا سَكَتَ يُحْسَبُ حَكِيمًا، وَمَنْ ضَمَّ شَفَتَيْهِ فَهِيمًا.