Приповісті 16
1 Заміри серця належать люди́ні, та від Господа — відповідь язика.
Cilvēks sirdī gan apņemas, bet no Tā Kunga nāk, ko mēle runā.
2 Всі дороги люди́ни чисті в очах її, та зважує душі Господь.
Cilvēka ceļi visi ikkatram savās acīs šķīsti; bet Tas Kungs pārbauda sirdi.
3 Поклади свої чи́ни на Господа, і будуть поста́влені міцно думки́ твої.
Pavēli savus darbus Tam Kungam, tad tavi nodomi pareizi izdosies.
4 Все Господь учинив ради ці́лей Своїх, — і безбожного на днину зла.
Tas Kungs visu ir darījis pēc savas ziņas, arī bezdievīgo uz ļauno dienu.
5 Оги́да для Господа всякий бундю́чний, — ручу́ся: не буде такий без вини!
Ikviens, kam lepna sirds, Tam Kungam ir negantība, tiešām tiesa, tas nesodīts nepaliks.
6 Провина вику́плюється через милість та правду, і страх Господній відво́дить від злого.
Caur žēlastību un ticību noziegumi top salīdzināti, un caur Tā Kunga bijāšanu cilvēks izsargās no ļauna.
7 Як дороги люди́ни Господь уподо́бає, то й її ворогів Він зами́рює з нею.
Kad cilvēka ceļi Tam Kungam patīk, tad tas pat viņa ienaidniekus ar to salīdzina.
8 Ліпше мале справедливе, аніж великі прибу́тки з безпра́в'я.
Labāk ir mazumiņš ar taisnību, nekā liels ienākums ar netaisnību.
9 Розум люди́ни обдумує путь її, але кроки її наставля́є Госпо́дь.
Cilvēka sirds nodomā savu ceļu, bet Tas Kungs pašķir viņa gājumu.
10 Виріша́льне слово в царя на губа́х, тому в су́ді уста́ його не спроневі́ряться.
Dieva padoms ir uz ķēniņa lūpām; viņa mutei neviļās tiesā.
11 Вага й ша́льки правдиві — від Господа, все каміння ваго́ве в торби́нці — то ді́ло Його.
Taisni svari un svara kausi ir no Tā Kunga, un visi svara akmeņi maisā viņa darbs.
12 Чинити безбожне — оги́да царям, бо трон змі́цнюється справедливістю.
Bezdievību darīt ķēniņiem ir negantība; jo caur taisnību goda krēsls top stiprināts.
13 Уподо́ба царя́м — губи пра́ведности, і він любить того, хто правдиве говорить.
Taisnas lūpas ķēniņiem labi patīk; un kas patiesību runā, to tie mīļo.
14 Гнів царя — вісник смерти, та мудра люди́на злагі́днить його́.
Ķēniņa dusmas ir nāves vēsts, bet gudrs vīrs tās remdē.
15 У світлі царсько́го обличчя — життя, а його уподо́ба — мов хмара доще́ва весною.
Ķēniņa vaiga spīdumā ir dzīvība, un viņa laipnība kā vēlais lietus.
16 Набува́ння премудрости — як же це ліпше від золота, набува́ння ж розуму — добірні́ше від срі́бла!
Gudrību iemantot, cik daudz labāki tas ir pār zeltu, un saprašanā ņemties sver vairāk nekā sudrabs.
17 Путь справедливих — ухиля́тись від зла; хто дорогу свою береже, той душу свою охоро́нює.
Taisna ceļš ir izsargāties no ļauna, kas savu ceļu sargā, tas pasargā savu dvēseli.
18 Перед загибіллю гордість буває, а перед упа́дком — бундю́чність.
Lepojies un tu iesi postā; lielies un tu kritīsi
19 Ліпше бути покі́рливим із ла́гідними, ніж здо́бич ділити з бундю́чними.
Labāki ir pazemīgam būt ar pazemīgiem, nekā laupījumu dalīt ar lepniem.
20 Хто вважає на слово, той зна́йде добро, хто ж надію складає на Господа — буде блаженний.
Kas gudrs visās lietās, atrod labumu; un svētīgs, kas uz To Kungu paļaujas.
21 Мудросердого кличуть „розумний“, а со́лодощ уст прибавляє науки.
Kam samanīga sirds, to sauc par gudru, un mīlīgas lūpas vairo atzīšanu.
22 Розум — джерело життя власнико́ві його, а карта́ння безумних — глупо́та.
Saprašana ir dzīvs avots tam, kam tā ir; bet ģeķu pamācīšana paliek ģeķība.
23 Серце мудрого чинить розумними уста його, і на уста його прибавляє навча́ння.
Gudra sirds māca savu muti un vairo uz savām lūpām atzīšanu.
24 Приємні слова́ — щільнико́вий то мед, солодкий душі й лік на кості.
Laipnīga valoda ir tīrs medus, dvēselei salda un kauliem zāles, kas dziedina.
25 Буває, дорога люди́ні здається просто́ю, та кінець її — стежка до смерти.
Dažs ceļš liekās iesākumā labs, bet savā galā ved nāvē.
26 Люди́на трудя́ща працює для себе, бо до того примушує рот її.
Kas (citu) apgrūtina, apgrūtina sev pašu; jo tāds savu muti atdara pret sev pašu.
27 Нікчемна люди́на копає лихе, а на у́стах її — як палю́чий огонь.
Nelietis saceļ nelaimi, un uz viņa lūpām ir kā degots uguns.
28 Лукава людина сварки́ розсіває, а обмо́вник розді́лює дру́зів.
Netikls cilvēks ceļ ķildas, un lišķis sarīdina radus.
29 Насильник підмо́влює друга свого, і провадить його по недобрій дорозі.
Kas savu tuvāko kārdina un viņu noved uz nelabu ceļu, tas padara varas darbu.
30 Хто прижму́рює очі свої, той круті́йства виду́мує, хто губами знаки подає, той виконує зло.
Kas ar acīm met, tas nodomā blēņas; kas lūpas sakož, tas gatavs uz ļaunu;
31 Сиви́зна — то пишна корона, знахо́дять її на дорозі праведности.
Sirmi mati ir goda kronis; uz taisnības ceļa to atrod.
32 Ліпший від силача́, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойо́вника міста.
Lēnprātīgais ir labāks nekā stiprais; un kas sevi pašu valda, labāks nekā, kas pilsētu ieņem.
33 За пазуху жереб вкладається, та ввесь його ви́рок — від Господа.
Meslus met klēpī, bet Tas Kungs ir tas nolēmējs.
